БОЧКІВЦІ

Бочківці – село, центр сільської ради. Розташовані Бочківці за 29 км від районного центру – Хотина, за 21 км від залізничної станції Магала. Через все село проходить шосе. В Бочківцях налічується 715 дворів, проживає тут 2003 чоловіки. Загальна пло­ща – 1226 га. Основний склад населення села – українці. Тут проживають також і мол­довани, румуни, росіяни й татари.

Вперше Бочківці згадуються в документі від 2 березня 1652 року як Бошківці. Міс­цеві жителі назву свого села пояснюють так: навколо села в давнину (і тепер) в лісах було багато бука, з якого місцеві ремісники-бондарі виготовляли бочки (діжки). Ви­користовували їх для упаковки сухих слив – чорносливу. Та не лише для власних по­треб бочківчани виготовляли свої діжки. Вони служили і джерелом збагачення для їх творців-ремісників: бочки продавали на базарах. Село Бочківці складається з урочищ Трачка Готарі, Рит, Караваччина, Колиба.

За розповіддю старожилів, у східній частині села (урочище Рит) в середині 80-х років XIX ст. житель села Григорій Мандалака під час риття кот­ловану під погріб, знайшов скарб – турецькі моне­ти ІІ пол. ХУІІ ст. Цей скарб є свідченням того, що в Бочківцях перебували турецькі війська, які не раз вели боротьбу з Польщею за землі цього села.

Село Бочківці належало довгий час і землев­ласникам із Молдавії. За користування землею селяни відбували повинності, а голови сімей вва­жалися кріпаками.

За переписом 1817 року в Бочківцях нарахову­валось 103 господарства. Вотчина належала пану камінарю Прункулу і титулярному раднику Санду-лу Фєодосіу. Вона об’єднувала 650 фальчів землі, з них 200 фальчів – орної. Цьому феодалу належало 5 млинів у “балках” і 6 садів. І тільки 2 млини належа­ли селянам. Правда, вони володіли 22 садами, 1 сад належав священикові, 2 сади – євреям.

У 80-их роках ХІХ ст. власником села вже був Рупперт Іван Вільгельмович (він же власник с. Грозинці). Йому належала 121 десятина землі і 401 десятина лісу, всього 522 десятини. Селянам належало тільки 390 десятин.

Селяни Бочківців були наділені землею (за викуп) за положенням 1868 року. Але самі наділи були настільки мізерними, що в селі налічувалось багато безземельних.

Жителі села переважно сповідували православну віру. Перша дерев’яна церква у Бочківцях згадується 1803 року. В кінці ХІХ ст. (1887 р.) в Бочківцях на кошти місцевого багача-селянина Григорія Мандалака (колишнього волосного старшини) і Єфросинії Мандалак було збудоване нове кам’яне приміщення церкви, вартістю 10000 рублів. В цей час у селі за переписом 1883-1884 рр. нараховувалось 313 дворів. Завершилось будівництво Свято-Михайлівської церкви в 1887 році. Селянин Григо­рій Миколайович Мандалак подарував церкві дзвін за 460 рублів та одяг священику вартістю 100 рублів.

У цих же роках при церкві було збудовано невелике глиняне приміщення, в якому 1895 року відкрита спочатку школа грамоти, а потім церковно-приходська школа. В 1911 році на 2060 жителів села навчанням в школі було охоплено тільки 54 учні. Щоб закінчити церковно-приходську школу, потрібно було навчатися впродовж 4-5 років. В 1896 році завідуючим школою грамоти і законоучителем був священик Сава Калаянов. Учителем працював Архип Петранич.

На початку XX століття селяни ще залишалися у залежності від землевласників, оскільки вони не повністю могли сплатити викупні за наділи.

Перша світова війна 1914-1918 рр. принесла жителям села страждання, злидні, розорення, голод. Бочківці були ареною запеклих кровопролитних боїв між австро-угорськими і російськими військами. Село було майже повністю зруйноване, а чо­ловіків його мобілізували і відправили на фронт, де в окопах війни їх вбивали чи робили каліками.
Не покращало становище селян і в період румунської окупації. Румунські загарб­ники принесли у село злидні, знущання. Проводилась румунізація всього: мови, зви­чаїв, обрядів. За непокору селян суворо карали.Свідками подій тих часів є залишки окопів і землянок у північній околиці села. Ще й досі трапляються знахідки того часу: зброя, рештки солдатського одягу. Жителі села були активними учасниками Хотинського повстання. Після його придушення части­на з них відійшла за Дністер. Тих, кого окупанти зловили, було засуджено, над ними вчинено жорстоку розправу. Так, Т. І. Фошка і М. О. Хоту були засуджені до 5 років тюремного ув’язнення кожний.

В 1918-1926 роках на Хотинщині проводилась земельна реформа, за якою земельні наділи повинні були одержати інваліди війни, вдови, чоловіки яких загинули на війні, сироти. Наділ складав 1-2 га. Але землі для наділення в селі не вистачало всім. Тому окремих осіб наділяли в інших місцях. Так з 155 жителів с. Бочківці одержали земельні наділи в селах Шебутинцях, Марківцях, Балківцях, розташованих на віддалі за 100 км. Та не всі мали чим ту землю обробляти. З числа наділених землею господарств мали коней 68 господарств. З них по одному коню – 49 господарств. Безкінними були 136 господарств (87 %). Плуги та борони мали лише 10 господарств, волів – лише 60 госпо­дарств. Не маючи коштів для придбання тяглової сили та знарядь праці, селяни були змушені здавати ці землі за будь-яку ціну в оренду лихварям-посередникам. Так, при обстеженні економічного становища с. Шебутинці влітку 1927 року, констатувалося, що всі 136 га земель, наділених селянам з Бочківців і Перебиківців, повністю здаються в оренду спекулянту Лехтману із Сокирян.

З 1918 року в селі діяла початкова школа, в якій навчання велось румунською мо­вою. В двох класах, де вчителями були Давидов Фанасій і Давидов Елена, було записано 90 учнів, але школу відвідувала ледь половина учнів.

Закінчували навчання лише кілька учнів. За 22 роки румунського панування в краї так ніхто і не здобув середньої освіти.

Тому, коли 28 червня 1940 року в село вступили радянські війська, жителі зустріли їх з радістю і з хлібом.

Проте звільнення від румунських окупантів не виправдало сподівань селян. На­ціоналізація приватної власності, насильне створення колгоспів, арешти справжніх господарів – все це викликало незадоволення народу.

22 червня 1941 року почалась Велика Вітчизняна війна, яка не обійшла і села Бочківці: чоловіків мобілізували і відправили на фронт. Незабаром в село повернулися румунські окупанти, які встановили ще більш жорстокі порядки, ніж були під час пер­шого загарбання ними Хотинщини. Проводилась тотальна румунізація. Всіх насильно записували румунами. Так, в 1942 році в школі було записано 70 учнів-українців, але у звітах записали їх румунами. З цього числа переведено тільки 45 учнів, залишено на повторний курс навчання 26 дітей. Чому? Та тому, що вони не розуміли румунської мови і погано відвідували школу.

Проти окупантів велась підривна робота, а пізніше жителі села вливались у пар­тизанський загін О. В. Тканка, який діяв в лісах північніше Бочківець. Жителька села Х. М. Бадалій стала розвідницею партизанського загону, який з кінця березня і до по­чатку квітня 1944 року знищив понад 400 фашистів. Село Бочківці було звільнено від фашистів ще до приходу Червоної Армії.

260 жителів села брали активну участь у розгромі фашистських окупантів на різ­них фронтах війни. 107 з них не судилось повернутися до рідних домівок: вони по­клали свої голови на вівтар Перемоги. Вдячні односельчани в 1975 році побудували їм пам’ятник, на якому викарбувано імена всіх полеглих у Великій Вітчизняній війні жителів села Бочківці.

В післявоєнні роки в Бочківцях був організований колгосп “Червоний партизан”, який мав 2207 га землі, в т. ч. 1060 орної. Колгосп мав також цегельний завод.

18 трудівників села нагороджено орденами Радянського Союзу, серед них: К. О. Почтар, К. І. Швець, Д. Д. Савіцька, Л. В. Молдован та інші. Колгосп прослави­ла комсомолка Любов Молдован, яка організувала комсомольсько-молодіжну ланку. Не обійшлося, звичайно, без фальсифікації успіхів. Але справу було зроблено. Нині Люба Молдован – доктор економічних наук і проживає в Києві.

52 роки керував церковним хором села Володимир Данилович Мегек. Цей хор ви­знано кращим в області. Саме ним розроблено і виконано кілька духовних пісень.

Петро Мегик (1899-1992), виходець з села, був довголітнім керівником української мистецької студії у м. Філадельфія (США). Тільки на 92 році життя митець побував на Буковині, організував першу виставку своїх творів у м. Чернівці.

Бочківчанин Микола Гончар – доктор фізико-математичних наук, автор кількох монографій, радник Міжвідомчої аналітично-консультативної ради з питань розвитку продуктивних сил і виробничих відносин при Кабінеті Міністрів України.

Для розвитку і популяризації народної творчості своїх односельчан багато зробив В. А. Юркін, який очолює сільський будинок культури. Він став Лауреатом всесоюзно­го огляду художньої самодіяльності, нагороджений дипломом Спілки композиторів СРСР, рядом інших грамот.

В селі проживає і вчителює в школі поетеса Тетяна Валентинівна Швець. ЇЇ вірші друкувались у різних періодичних виданнях. В 1993 році вийшла перша збірка її віршів “Одкровення”, а в 2006 році побачила світ її друга книга «Серця материнського орбіта». Під керівництвом поетеси у школі діє літературний клуб “Джерело”

В Бочківцях функціонують загальноосвітня школа І-ІІ ст., філія районної цен­тралізованої бібліотечної системи, будинок культури на 600 місць, кілька приватних крамниць, кафе «Пролісок», поштове відділення, сільська рада, відділ ПП “Арго”, ТзОВ “Україна”, православна церква.