Вгору

                                                                                     DSC00465  ВОРНИЧАНИ
Ворничани – село, центром правління є сільська рада. Розташовані Ворничани за 10 км від районного центру – Хотин, 20 км – від залізничної станції Мамалига. Село налічує 600 мешканців.
Перша згадка про Ворничани відноситься до XVII ст. В південній частині села на лівому березі Потоку розташоване поселення черняхівської культури (ІІ^ ст. н. е.). За 3 км на північний захід від села в урочищі Чотири корчми виявлено поселення заруби-нецької культури (II ст. до н.е.) та черняхівської культури (ІІ^ ст. н. е.).
Село Ворничани завжди входило до складу с. Пашківців. За відомостями історич¬них джерел 1817 року, Ворничани належали „господину ворнику Димитракию из Мол-давии”. Ця вотчина займала 1030 ф землі. Від власника-ворника – пішла назва Ворничан.
В селі до цих пір є місце, де жив управляючий (економ) села і яке називається „Дво-
рисько”. Колись там стояв високий кам’яний будинок під червоною черепицею. Двір був обсаджений вільхами, поруч були: великий став і сад. Свідком тих часів є стара груша, яка самотньо стоїть серед поля. Та ще стара криниця, в якій давно вже немає води. Ле¬генди розповідають, що старе село Ворнича-ни в давнину було ближче до с. Білівців. Але коли його спалили турки на початку XV! ст., то уцілілі жителі поселились на новому місці (теперішні Ворничани). При румунському пануванні село називалось Веки Кетум.
Із „Кишинівських єпархіальних відо¬мостей” від ІІ пол. ХІХ ст. відомо про те, що жителі села сплачували великі податки: м’ясо, зерно, шкури, вовну, яйця, мед, пух, пір’я.
SAM_1593Займались ворничанці землеробством і скотарством, чому сприяли природні умови: наявність родючих земель, м’який клімат. В давнину в с. Ворничанах було ба¬гато овець і кіз.

Село має кілька урочищ: Попів горб, Вільха, Середній горб, Бізорня (колишнє провалля), Ями.
На навколишній території є багато місць, де сталися провали. Один з таких про¬валів знаходиться на досить високому місці. Тепер воно заросло очеретом.
Є в селі так звана Турецька криниця, вода з якої вважається найчистішою і най¬смачнішою. Криниця ця ніколи не пересихає.
За переказами старожилів, с. Ворничани заселено представниками різних народів: українців, поляків, росіян, євреїв, циган. Дуже багато в селі прізвищ: польських – Думан-ські, Кваснєвські; російське – Заплатний. В 1886 році в селі було тільки 64 надільні двори.
Здавна село Ворничани спільно з Пашківцями входило до Данковецької волості Хотинського повіту Бессарабської області (з 1873 року – губернії).
SAM_1584В 1886 році селом володіли брати Маркус і Юхим Колпакчі. Їм належало 1032 деся¬тин землі і 98 десятин лісу, всього 1130 десятин. Селяни ж мали 512 десятин землі (на 64 господарства).
Переважна більшість жителів Ворничан – люди православної віри. Відомості про найдавнішу дерев’яну церкву села не збереглись. Але про сучасну церкву свідчить гра¬мота від 11 липня 1907 року. Сама ж церква вступила в дію в 1909 році. Церква кам’яна, в Ім’я Пресвятої Богородиці.
Мешканці села Ворничан ніколи не мирилися з пануванням експлуататорів, що¬разу виступаючи за волю, за національне визволення. Особливо гнів народний про¬явився в період Хотинського повстання 1919 року, в якому ворничанці брали активну участь.
Під час придушення повстання село зазнало великих збитків: багато будинків та сараїв було спалено загарбниками. Селяни скаржились, що під час пожежі згорів їх одяг, хліб, необмолочене збіжжя і просили владу відшкодувати збитки.
22 роки румунської окупації – це найчорніша сторінка в історії Ворничан. Тотальна румунізація, жорстокі покарання, грабежі – ось чого зазнали жителі села. Проте потяг до знань, до освіти жив у думках ворничанців, в період румунського панування в селі існувала початкова школа з румунською мовою на¬вчання. В селі тоді (у 1930 році) проживало 775 чоло¬вік населення.

SAM_1583Мрія про волю, про справжнє людське життя завжди турбувала мешкан¬ців Ворничан. Тому, коли 28 червня 1940 року на Хотинщину прийшла Чер¬вона Армія, селяни цього села вітали її хлібом-сіллю, сподіваючись, що при¬йшла справжня свобода. Але її прихід ознаменував¬ся націоналізацією всього,
що нажили селяни важкою працею впродовж багатьох років. У селян відібрали землю, знаряддя праці, загнали у колгосп. Очолив його І. А. Думанський. За важкий труд у колгоспі селяни одержували „трудодні” (палички-відмітки).
Ще більше горя принесла ворничанцям Велика Вітчизняна війна. Напад фашист¬ської Німеччини, вступ у село румунських окупантів привів до занепаду економіки села, до зменшення кількості жителів. В 1944 році на фронт було мобілізовано всіх чоловіків, 47 з яких не повернулися в село із поля бою.
А тут після війни нові біди: епідемія висипного тифу, голодомор 1946-1947 ро¬ків. Багато ворничанців пішли з життя в ці роки. У жительки села Ольги Гаврилівни Черній померли три дочки, а згодом і чоловік. Люди втрачали розум, трапився навіть випадок канібалізму. Та владу це не турбувало. Вона будь-якою ціною намагалася ві¬дібрати від селян продукти харчування, прирікаючи дітей на вірну смерть. Був у селі випадок, коли „уповноважений” застрелив на очах у сина матір тільки за те, що та не віддала мисочку якоїсь поживи, що тримала для дітей.
SAM_1579В 1947 році в селі відкрилась початкова школа, якою завідувала М. Е. Хоменко (Митківська). З нею вчителем працювала Л. Д.Черній (Мартинюк).
Почали працювати у Ворничанах фельдшерсько-акушерський пункт (зав. Г. Чусо-ва) та бібліотека.
Деяке полегшення в житті селян настало в 70-ті роки, коли важка селянська праця стала оплачуватися краще від попередніх років. В 1973 році в селі було побудовано приміщення клубу і книгозбірні. Сумлінна праця колгоспників відзначалася урядови¬ми нагородами. Орденом Леніна було нагороджено Б. М. Думанського, орденом Трудо¬вого Червоного Прапора – Н. І. Шатковську, В. А. Какаразу.
В 1983 році в селі за сприяння В. П. Думанської, яка була депутатом обласної ради, збудовано типове приміщення магазину.
У Ворничанах з’явилась електрика, а з нею – телевізори, пральні машини. На подвір’ї у багатьох ворничанців з’явились автомашини, мотоцикли. Але перебуван¬ня колгоспників у спільному господарстві з данківчанами негативно позначилось на

подальшій економіці села. Коли їх спільний колгосп розпався, то у виграші ви¬явились Данківці, де були зведені капітальні будів¬лі птахофабрики, олійні, тракторного стану, млина, посаджений плодовий сад.
Нині в селі Ворничани є ТзОВ „Світанок”. Еконо¬міка товариства ще слабка, через те, що частина земель пустує.
В 2002 році в селі ство¬рено кооператив і розпоча¬то газифікацію селянських жител.
На території села діє православна церква, побудована в 1910 році, два молитовні будинки ЄХБ і АСД. В 2007 році біля пам’ятника полеглим на війні землякам спору¬джено каплицю.
Жителі села мають змогу відвідувати клуб, філію районної центразізованої біблі¬отечної системи.
Ворничанці гордяться своїми земляками, які чесною працею прославляють не тільки їх село, а й всю Україну. Один з них, випускник військового училища Військово-повітряних сил України, лейтенант Володимир Грицишин був запрошений на прийом випускників до президента України Л.Кучми у Маріїнський палац, де президент вру¬чив йому золоту медаль випускника коледжу.