ДАНКІВЦІ

Данківці – село, центр сільської ради. Розташовані Данківці за 8 км від районного центру та за 20 км від залізничної станції Мамалига. Через село проходить шосе. На¬селення цього населеного пункту становить 1000 чоловік.
Село Данківці розташоване у великій улоговині, а довкола – невеликі пагорби.
Вперше Данківці згадуються в документі 1656 року. Мешканці села урочисто від¬значили 350 років першої письмової згадки про село. Про походження назви села є різні легенди: одна із них розповідає, що назва села походить від імені його власника пана Дана, друга – від слова «данина». Село має кілька урочищ, серед яких найбільші -Гаван, Поповка, Хаща, Бабин яр.
Вже в стародавні часи на території села були поселення, зокрема, тут виявлено по-селення черняхівської культури (ІІ-УІ століття н. е.).
В період панування молдавських бояр і турків село зазнавало частих спустошень, через що його зростання проходило дуже повільно. Саме під Данківцями були роз¬громлені загони турків у 1768 році, коли російська армія прямувала до Хотинської фортеці. Часті війни під Хотином завдавали навколишнім селам багато бід: селяни тер¬піли розорення, грабежі, приниження. Як і кожне село на Хотинщині, Данківці нале¬жали молдавським боярам. Селяни являлися кріпаками і за користування земельними наділами змушені були працювати на панщині до 24 урочних днів.

Не мали власної зем¬лі селяни і в ХІХ столітті, коли Хотинщина після російсько-турецької ві¬йни 1806-1812 рр. віді¬йшла до Росії.
За переписом 1817 року село Данківці від¬носилось до категорії Г, що означало, що для проживання в цьому селі умови недостатні. В селі налічувалось «1 свящ., 1 дьяч., 1 поном.

Навіть після проголошення про скасування кріпосного права в Бессарабії, у 1868 році багато данківчан залишились без землі, та й наділи були невеликі.
В 1884 році в Данківцях існувало тільки 102 надільних господарства, а всіх госпо¬дарств – 138.
1886 року землевласник Андріян Платон мав 260 десятин землі, Василь Мунтян -16 десятин землі і 131 десятину лісу, всього 291 десятину. Селянам в цей рік належало тільки 816 десятин. Основним заняттям данківчан було землеробство і скотарство.
В селі нараховувалось 102 господарства. Малоземельні і безземельні селяни орен¬дували землю власників великих землеволодінь. Навіть з далекого Рукшина селяни орендували значні розміри земель у Данківцях, давали на випас сюди худобу.
Після встановлення російського панування в Данківцях вони стали волосним центром Хотинського повіту. Волость об’єднувала 11 сіл. В 1888 році при церкві від¬крилась школа грамоти, яка розміщувалась в будинку священика.
За даними перепису 1883-1884 років у Данковецькій волості на 2778 жителів на-раховувалось 3 школи. Процент грамотних складав 3,3 % – чоловіків і 1,5 % – жінок.
Перша православна церква в Данківцях була побудована в 1812 році «из мага-метанского мечета освещенная, деревяного строения, ветхая; ризницею, утворью и книгами средственная». Вона проіснувала до 1890 часу, коли була побудована кам’яна церква, яка продовжувала іменуватися Покровською. Вартість будівництва церкви -10000 рублів. Церкву будували два села: Данківці і Ворничани. Селяни Данківців зі¬брали 8000 рублів, а Ворничани – 2000 рублів.
Данківчани 6300 руб. одержали за 102 дес. (по 1 десятині з кожної наділеної ді¬лянки), які здали в оренду на 7 років, 1173 руб. зібрали від селян, які позичали гроші в євреїв у Хотині.
Церква мала 33 десятини землі, 3 садиби. В 1904 році священиком у ній був Ми-трофан Афанасійович Полянський, який тут жив з 1900 року. В 1911 році цей же свя¬щеник ще згадується в приході з с. Ворничани, де налічувалось 1177 осіб українців і 49 осіб іновірців. А в 1911 році вже було 1868 осіб.
Становище селян не покращало і в кінці ХІХ століття. Своєю важкою працею селяни, заробляючи копійки, стали накопичувати, щоб придбати хоч клапоть землі.

Землевласники, бажаючи мати грошові доходи і не мати клопоту з обробітком землі, почали її поступово продавати.
На початку ХХ ст. дан-ковецькі селяни стали ку¬пувати землю у поміщи¬ків. Так, в 1912 році селяни купили 260 десятин землі (300-390-450 руб.). Ціна бу¬ла різна і залежала від якос¬ті землі, віддалі від села і т. д. Орендували данківчани 336 десятин по 20-25-30 руб. за десятину.
Ті, хто не мав змоги придбати землю, виїхали на заробітки в Америку. Таких в 1912 році було 120 осіб.
Перша світова війна принесла Хотинщині нові біди, горе і страждання. Через село Данківці при відступі пройшли російські полки: Одеський, Український, Азовський. В цих та інших полках служили і данківчани, зокрема, М. М. Грек, Т. Н. Леваднюк, який пізніше буз організатором виступу селян в 1919 році.
Румунська окупація принесла данківчанам багато горя. Окупанти забороняли роз-мовляти українською мовою, займалися грабежами, покаранням палицями, навіть не¬винних. Так сталося, що жандарми замість того, щоб відбути до села Динівці, прибули в Данківці, вночі скликали людей і провели екзекуцію. А коли виявили свою помилку, то відбули в Динівці, щоб і там покарати селян.
В січні 1919 року спалахнуло Хотинське повстання, в якому брали участь понад 350 мешканців села. Протягом 10 днів вони вели нерівний бій з ворогом. Активними учас¬никами повстання, організаторами Данковецького полку були повстанці Л. Т. Руснак (організатор загону), Е. Гураль, Т. Леваднюк, М. Дралюк, Е. Коханов, М. Бих, Д. Білоус, Т. Малий. Штаб полку розміщувався в Данковецькій школі, начальником був Л. Т. Рус-
нак, а секретарем – його сестра, вчителька школи О. Руснак.
Після поразки повстан¬ня, багато його учасників пішли за Дністер і там бра¬ли участь у громадянській війні, яка продовжувалась на Україні до 1922 року.
Румунська окупація (1918-1940 рр.), потім вій¬на (1941-1944 рр.) принес¬ла данківчанам нові горе і страждання.

Пишаються данківчани своїми земляками В. Д. Войцишиним, В. Я. Майстриши-ним, Ю. А. Кушніром – автором поеми “Графський замок”, книги “Настя. Данківці -твоя мала батьківщина” та збірки поезій “Цілий світ для нас”.
В селі є загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів, типове приміщення для якої побудо¬ване в 1984 році. В школі навчається 175 учнів, працює 20 учителів.
До послуг жителів села – філія районної централізованої бібліотечної системи, будинок культури, дитячий садок, відділення зв’язку, ощад-банку, фельдшерсько-акушерський пункт, три магазини, кафе “Обрій”.