Досліджуючи хореографічний фольклор, неможливо оминути увагою весілля, де танець є невід’ємною частиною. Описи весільних обрядів часто можна зустріти в літературних виданнях, тому немає потреби докладно їх описувати. Пропонуємо ознайомитись з весільними обрядами, частиною яких є народні танці.

На наступний день після сватання батьки парубка приходили в дім майбутньої невістки, щоб домовитись про умови організації та проведення майбутнього весілля. Іноді вони приводили з собою і музик, після застілля та домовленостей відбувались танці. Зі слів інформантів, сталого порядку проведення цього дійства не було, після застілля виконувались місцеві танці.

За декілька днів до вінчання (в середині тижня) наречена з дружками, іноді з музиками ходила запрошувати гостей на весілля. На території Бессарабії молоду водять по селу під супровід мелодії «Голяндри».

До хати наречена з дружками заходили під марш, після запрошення їх частували. Вийшовши на подвір’я, всі виконували один танець та продовжували рух до іншого будинку. Коли гості були запрошені, в домі нареченої відбувались застілля та танці. Цікаво й те, що в цей вечір танцювали тільки дівчата та пари, що були одружені не більше року, а всі інші присутні не танцювали, лише пригощались стравами та напоями. Вищеназвані звичаї мали свої відмінності при виконанні в різних селах, у наш час їх не дотримуються.

Цікаве дійство під назвою «Сито» відбувається напередодні вінчання в українських селах Бессарабії. Аналогічні звичаї є і в молдавських селах, але дещо змінені. Скоріше за все це дійство має румунське походження, хоча танець «Сито» розповсюджений і в гуцульських селах північної частини Буковини.

Перед весіллям дівчина вишивала нареченому сорочку, яку він одягав на вінчання, він, у свою чергу дарував їй хустку та взуття. Ці дарунки вони вранці передавали один одному за допомогою дружбів та дружок. У наш час, найчастіше наречений дарує весільну сукню, маленький віночок з барвінку, на який потім пришивають весільну квітку з довгими стрічками, а наречена, в свою чергу, весільний костюм та таку ж весільну квітку для нареченого. В домовлений час на подвір’ї нареченого та нареченої старости брали по одному обв’язаному хустиною ситу, прикрашеному васильком (висушеним) та штучними квітами. До речі, в наречених також були «воскові» (з матерії або паперові, оброблені воском) квіти. В бессарабських селах вважалось: якщо в таких випадках користуватись живими квітами, то молоді можуть, як і зірвана жива квітка, дуже швидко зів’янути і померти. Вирушаючи з подвір’я, старости йшли попереду, несучи подарунки на ситові, за ними йшли дружби (з будинку нареченого), дружки (з будинку нареченої) та деякі гості, останніми вирушали музики.

Уривок з книги Марко Ю.М. Хореографічний фольклор східного регіону Чернівецької області. – Чернівці, 2009.