Вгору

Храм – свято села

  

narod_tradХрам (престол, празник) – свято, яке приурочувалося або для вшанування святого покровителя, або до дати освячення місцевої церкви.

В різні історичні часи були винятки з правил, що можна простежити на прикладі с. Грозинці Хотинського району Чернівецької області. Храмове свято тут відбувалось на весняного Миколая (22 березня), на честь освячення церкви, яку збудували більше 100 років тому, на гроші місцевої пані. В селі була ще й дуже стара Покровська церква. В зв’язку з весняними польовими роботами румунська влада в 30-х роках перенесла храм на Покрову (14 жовтня). Свого часу радянська влада, в зв’язку з осінніми польовими роботами, перенесла храм на зимового Миколая (19 грудня). З Покровської церкви зробили дитячий садок, а з будинку священика – клуб.

Храм без вагань можна назвати святом танцю. В селі Крутеньки Хотинського району під час святкування – тільки танцювали, в деяких селах у перервах між танцями ще й співали.

З давніх часів до храму в селах готувались заздалегідь: білили хати, вимащували глиняні підлоги, готували різні страви, запрошували сторонських (з інших сіл) гостей. Наймали музик, будували та прикрашали сосновими гілками, квітами та стрічками високий дерев’яний «помост» (вослони, башня, ариштовка). Також привозили в село качали, колиски (своєрідні каруселі). Організаторами свят у селах були 3-6 місцевих парубків, яких обирала для цієї ролі громада, — їх називали калфами.

Назва «калфа» походить із турецької мови, де означає заступник, помічник.

Саїй – з румунської підмайстер. В інших регіонах України їх називали: отаман, старший, парубок, береза і т.п. Між калфами обирався старший калфа, він повинен мати не тільки організаторські, а й фізичні переваги над іншими парубками. Калфів обирали для організації одного заходу або на більш тривалий час. Іноді парубки калфували аж до одруження. Тих, хто погано виконував свої обов’язки, – переобирали. Бути калфою для парубка було великою «честю» (пошаною), навіть колишніх калфів на данцу вшановували маршем, за що останні ставили могорич музикам. Про деяких калфів ходили легенди і передавались через покоління. В селі Грозинці Хотинського району до нинішнього часу старше покоління пам’ятає Миколу, що калфував у 30-х роках минулого століття. Під час проведення свят він разом з іншими стежив за порядком. Якщо починались бійки, Микола без вагань йшов у саму гущу бійки, проти п’яти і більше хлопців без ножа. В ті часи хлопці ходили з ножами та носили залізні прути в чоботах. Та все ж він завжди розганяв усіх розбишак. Коли відбувались масові бійки (село йшло на село), Микола був у найнебезпечніших місцях, від його удару падали по троє чоловіків. Ось таких парубків обирала громада стежити за порядком і найголовніше – збирати гроші для музик.

Уривок з книги Марко Ю.М. Хореографічний фольклор східного регіону Чернівецької області. – Чернівці, 2009.


Напишіть відгук