Атаки

Атаки – село, центр сільської ради. Відстань від Атак до найближчої залізничної станції – Кам’янець-Подільської – 25 км, до районного центру – 4 км. В селі нараховується 273 господарства, 638 жителів. Територія, де розміщене село Атаки, була заселена ще у давнину. На території села є поселення черняхівської культури (ІІ-У ст. н. е.) На північно-західній його околиці розташоване давньоруське селище ХІІ-ХІІІ ст., де, в обриві його берега, виявлено сліди наземних жител.
Сучасна назва “Атаки” в історії Хотинщини згадувалась ще з ХІУ ст. Саме тоді вздовж Дністра існувало кілька сіл з назвою Отаки, і серед них нинішні Атаки /Отаки/, що знаходяться поруч з Хотином. Сама назва „Атаки” походить від молдавського слова “отак” – “табір”, “курінь”.
З другої половини ХІУ ст. хотинщина належала до Молдавського князівства, що сприяло збагаченню української мови: місцеві українці запозичили від молдован багато слів. Деякі з них міцно увійшли в нашу мову (як от: чабан, ватра) чи її буковинсько-придністровський діалект (приміром, слова: чишма, бульбона).
„Отак” – це курінь на березі ріки, який слугував тимчасовим житлом для рибалок і чабанів. Декілька куренів чи колиб утворювали “отаки”. Отож у збірному розумінні слово “отаки” означало вже не просто курінь, а табір. Зазвичай чабани влаштовували в ньому загороду, в яку на ніч заганяли овець. Тому “отак” означав ще й кошару, загін для худоби. “Отаками” називали й військовий табір на березі ріки, де вояки жили в наметах
В’їзд в село з Хмельницької області чи куренях. Молдавський літописець Мирон Костін повідомляє, що перед польсько-турецькою битвою 1673 р. у Хотині загони молдован і валахів розташувалися окремо від турків у своїх “отаках”.
Деякі „отаки” ще в ХУІІ ст. стали невеликими селами, які так і називалися – „Отаки”. Турки, окупувавши Хотинщину на початку ХУІІІ ст. вимовляли цю назву по своєму – „Атак”.
Коли Хотинщина на початку ХІХ ст. увійшла до складу Російської Імперії, чиновники-росіяни почали називати їх Атаками.
У ХІХ ст. село найчастіше позначалося як „Атаки-Хотинскія”, бо у повіті були ще й “Атаки Рестовскія”.
Але найдавніша письмова згадка про село Атаки відноситься ще до початку ХУІ ст., де на карті, яка є в книзі румунського історика А. В. Болдура «Історія Бессарабії», село позначено Ліаспі (Атакі).
Коли Хотинщина відійшла від Молдавського князівства до Османської імперії і була перетворена на турецьку адміністративну одиницю – нахійє, то в турецькому реєстрі під № 59 село було позначене як „село Отаче”, в якому проживало 7 сімей. Турки рахували осіб тільки чоловічої статі, яким виповнилося 15 років, бо лише з них стягувалися податки. Жінки і діти податки не платили, тому посадовці ними не цікавились.
Коли турки склали список сіл Хотинщини, то усіх їх виявилось 93. Переважна більшість з них (74 села) були незадоволені, бо жителі їх покинули. Це був час, коли тут чинили насильства над простим людом і московити, і шведи, і війська київського воєводи Юзефа Потоцького, прибічника короля Карла ХІІ. Після поразки під Полтавою в 1709 році окремі підрозділи шведів забрели на Хотинщину. Не маючи постачання, деморалізована шведська і польська воячня нещадно грабувала населення. Була тут і 7-тисячна драгунська дивізія російського генерала К. Е. Реньє, яка після невдачі прутського походу Петра І, обхідним шляхом відступала з-під Братова, що на Дунаї. Голодні драгуни теж пограбували місцевих жителів.
Ось чому більшість сіл Хотинщини на момент вступу сюди турків виявились пустими. Село Атаки було передано під нагляд яничарського аги (капітана). Пізніше турецький дефтердар Мустафа-ага заснував в Атаках ярмарок. На березі Дністра був збудований великий караван-сарай, навіси для торгівців і конюшні для купецьких коней. Там було 50 корчмів. Двадцять яничар охороняли порядок. Ярмарок проводився сім разів на рік.
Атакам судилось стати важливим осередком міжнародної торгівлі на торговому шляху із заходу на схід, з півночі на південь. Тут бували купці з багатьох країн.
Проходили роки, і село Атаки почало поступово зростати. Коли Атаки були звільнені від турецьких військ під час російсько-турецької війни 1806-1812 років, вони дещо розрослись. В „Клірових відомостях” Хотинщини за 1811 рік записано, що в Атаках нараховувалось всього 45 дворів, у яких проживало 367 душ (181 чоловік і 186 жінок). Священиком, як зафіксовано у відомостях, був о.Іоан Головатинський, який походив з нинішнього Тернопілля. Народився він близько 1764 року у Гермаківці Заліщицького повіту. Свою духовну діяльність він розпочав у містечку Новоселиця, а потім священика Івана Головатинського перевели в Атаки.
Перепис, проведений росіянами 1817 року показав, що в селі Атаки вже нараховувалось 65 господарств. Вотчина належала феодалові Сандулякію Стоматіну з Молдавії і налічувала 350 фальч землі. Крім землі феодал ще володів паромною переправою на Дністрі. Селяни Атак, крім землеробства, ще займалися і риболовством.
За національністю майже всі жителі села були українцями і сповідували православну віру. Перша церква, яку зафіксовано у документах, діяла до 1799. Запис свідчить: “Отаки. с. Церковь Богословская, деревяная, новая; ризницею, утворью и книгами средственна”.
Але в „Клірових відомостях” за 1840 рік (які в описі архіву помилково датовані 1820 роком) вже читаємо, що церква „селенія Хотинських Отак /…/ построена 1792. Дворів 49, де мешкали 198 чоловіків і 194 жінки.
В 1886 році в селі Атаки землевласник Павло Долинський мав 90 десятин землі, селянам належало 314 десятин. І це – на 115 господарств.
В пореформений період необхідність мати грамотних людей сприяла відкриттю в 1876 році в Атаках однокласного народного училища з 3-х річним терміном навчання. Село тоді входило до Рукшинської волості. Це було вже третє училище у волості після Рукшина та Рашкова. З найперших учителів Атакського народного училища вдалося встановити прізвище Миколи Осиповича Васильєва, який працював у 1877-1881 роках, Катерини Федотівни Фугурської, яка вчителювала з 1885 року, (мабуть, по 1918 рік), та Миколи Решетника – учителя гімнастики з 1911 року. Вчителював тут і Г. Журавець. В 1884 році в Атаках було 20 грамотних людей, в школі нараховувалося 20 учнів (хлопці). І не було жодної дівчини. В 1895-1896 н. р. в цьому навчальному закладі вже навчалося 50 учнів: 31 хлопчик і 19 дівчаток. Через п’ять років в Атацькому училищі здобували знання 60 учнів (47 хлопців і 13 дівчат). Такою ж залишалась кількість учнів і в 1911 році, коли всіх жителів у селі вже налічувалось 969 осіб.
Викладання предметів в училищі велося російською мовою, хоча більшість дітей були українцями. Навчання проводилося на високому рівні, бо Атацьке училище відносилось у повіті до першої категорії. При школі діяла бібліотека, в якій було 200 томів книг.
Більшість атацьких дітей одержувала тільки початкову освіту. Небагатьом вдалося закінчити середню школу в Хотині. І лише одиницям щастило здобути вищу освіту.
Чоловіки Атак стали активними учасниками Хотинського повстання 1919 року, коли спільно з рукшинцями, ставчанцями та іншими повстанцями сіл Хотинщини з боєм брали переправу через Дністер. Вчитель атацької школи Григорій Михайлович Журавець був призначений комендантом Хотина зразу ж після вигнання із нього окупантів.
Після придушення Хотинського повстання 1919 року Атаки, як і вся Хотинщина, опинились у складі Румунського королівства. Становище селян значно погіршилось. Продовжували панувати малоземелля та безземелля, свавілля і темрява. Ось що принесли румунські окупанти в Атаки. Все українське і російське заборонялось, проводилась тотальна румунізація краю. Навчання у початковій школі велось тільки румунською мовою. В 1930 р. в Атаках проживало 994 особи.
Рік радянської влади (28 червня 1940-7 липня 1941 рр.) приніс звільнення від румунського панування. Школа запрацювала на українській мові (навчанням було охоплено 159 учнів, навчання викладало 4 учителя). Відкрито було в селі хату-читальню, ФАП, магазин. Але 22 червня 1941 року мирне життя атаківчан перервала війна, яку віроломно розв’язала фашистська Німеччина.
В 1941 році в Атаках працювали паромні переправи через Дністер. Фашисти щогодини піддавали переправи бомбардуванню. Від цього страждали не тільки військові, а й мирні жителі села, які залишились у селі. Більшість же населення була евакуйована в сусідні села.
З селом Атаки пов’язана діяльність групи Хотинської підпільної комсомольської організації, в числі організаторів якої були Михайло Салтанчук і Дмитро Семенчук, яких розстріляли в 1942 році. 1944 року 152 атацьких жителя влилися в діючу армію і громили фашистських загарбників. 49 чоловік не повернулися в рідне село. Тільки їх імена тепер можна прочитати на обеліску в селі Атаки.
В післявоєнні роки в цьому населеному пункті був організований колгосп. Пізніше багато років село було приєднане до колгоспу в с. Пригородок, там же була і сільська рада.
В селі діяла килимарна артіль, яку довгий час очолював талановитий майстер Іван Пастух. Пізніше вона була переведена в Хотин і переросла в знамениту художньо-килимарну фабрику імені Н. Крупської, вироби якої експонувалися на виставках в Монреалі, Лейпцігу тощо. На жаль, з 1994 року фабрика залишилась лише в анналах історії.
На території села нині діє відділення зв’язку, філія районної централізованої бібліотечної системи, клуб, магазин, сільська рада.
В 2003 році жителі Атак одержали природний газ, про який вони давно мріяли.