Хореографічний фольклор східного регіону Чернівецької області
Збір та запис хореографічного фольклору займає багато часу та зусиль і не закінчується тільки записом народних танців. Щоб зробити сценічну обробку побутового танцю, хореографу необхідно вивчити народні звичаї, костюми, мелодії, пісні та багато іншої інформації. Через відсутність досконалої методики запису народної хореографії у фахівців, автором була розроблена власна. Ось в чому її коротка суть.
Передати на сцені характер танцю набагато важче ніж просто виконати рухи, тому бажано деякий час пожити в даному селі, як кажуть, серцем відчути ті взаємовідношення між людьми, той темперамент, що століттями передавався з покоління в покоління. Розуміючи, що для більшості хореографів проживання в бессарабських селах є нездійсненою мрією, спробую частково вирішити цю проблему. Для більш повної уяви типових рис характеру населення досліджуваної території (крім посилання на літературні джерела), нижче подаються різні історії з життя місцевих жителів, записаних в ході стаціонарних та епізодичних етнографічних експедицій. Зібрані матеріали відносяться до 20-х -60-х років минулого століття.
В силу різних історичних обставин, хореографічний фольклор досліджуваного регіону зазнав найбільших втрат (в порівнянні з іншими підрегіонами Буковини). Через ці землі проходили важливі торгівельні шляхи. Дана територія часто ставала ареною кривавих битв, переходячи під зверхність від однієї держави, до іншої. Кожен завойовник вів себе по різному, залишаючи свій слід в історії нашого краю.
Турки-мусульмани навіть не робили спроб повернути місцеве населення до своєї віри, не втручались в його духовне життя. У багатьох селах за часів турецького панування було збудовано нові церкви.
Російська імперія запроваджувала виключно російську мову в школах та вузах, всі церкви передавались під зверхність російського патріархату.
І в наш час танці негативно сприймаються священиками російського патріархату. Багато церковних діячів вважає, що в смерті Іоана Хрестителя причиною був танець – тому танцювати великий гріх.
В свою чергу румунська влада пішла ще далі, забороняючи спілкування українською та російською мовами не тільки в навчальних закладах, а й в побуті. З кожним днем окупації насильницька румунізація набувала все більш потворних форм. Змінювалися на румунські, назви українських сіл і навіть власні прізвища та національність українців (щоб змінити на свою сторону етнічний склад населення). У 30-х роках в багатьох селах Бессарабії зростає кількість різноманітних молодіжних і культурних товариств фашистського спрямування. Їхня діяльність підтримувалась королівським урядом.
На території Буковини траплялись випадки, коли людей, що розшивали своє вбрання в жовто-блакитні кольори: румунські поліцаї били палицями до тих пір, поки сорочки не ставали червоними від крові. Тому місцеве населення, зберігаючи свою культурну спадщину, вдавалось до різних хитрощів. Так, наприклад, у народний костюм дошивали смужки з трьома кольорами румунського прапора (триколор), після чого без проблем могли носити свій одяг.