Клішківці

Клішківці – село, центр сільської ради. Розташовані Клішківці на південних схи¬лах Хотинської височини, за 24 км від Хотина. Це – найбільше село області, в якому проживає 6543 чол.
Околиці села багаті на археологічні пам’ятки. У Малинецькому яру виявлено по¬селення трипільської культури (ІІІ тис.до н. е.) та рештки поселень черняхівської куль¬тури (ІІ-У ст.); в центрі теперішнього села (колись урочище Карвацьке) знайдено сліди давньоруського селища ХІІ-ХІІІ ст. За 4 км на схід розкопано залишки зниклого села Галича (ХІІІ-ХУІІ ст.).
Вперше про село Клішківці згадується в грамоті молдавського господаря від 10 лютого 1434 року при переліку сіл боярина Грози та його брата Михайла. Село Кліш¬ківці існувало й раніше, але, згідно існуючих правил, перша згадка про нього в офіцій¬них документах вважається початком його історії.

В кінці ХУІ століття на території Клішківців був розташований маєток логофета Голія. Після його страти в 1580 році його дружина подарувала маєток Ватапедсько-му монастирю. Після цього в село стали наїжджати управителі-греки. Але жителі села більше визнавали владу турків, ніж греків.
Клішківці належали монастиреві аж до початку ХХ ст. Селяни вважалися залеж¬ними і за користування землею працювали 24 дні на землях монастиря і віддавали йому десяту частину свого врожаю.
В 1766 році господар Молдавії Григорій Гіка встановив нові правила праці залеж¬них селян на землевласника. Це були 12 урочних днів, десятина врожаю і виконання різних повинностей. Але ніхто з феодалів цих правил не дотримувався. Крім сплати феодалам, селяни сплачували численні податки державі. Слід відмітити, що для під¬тримання порядку, виконання турецьких наказів у селі проживали 3-4 турецькі сім’ї. Іноді наїжджали і військові. Всі вони прагнули збагачення. В селі було багато необлі-кованих земель, на яких турки заводили господарства, худобу, у них наймитувало чимало клішківчан.
В середині ХУІІІ століття село стало ареною воєнних дій між Туреччиною, Росією і Польщею. Через Клішківці проходили російські війська у 1739 році, коли розбили турків під Ставчанами, у 1769 році, коли громили їх під Хотином і Данківцями.
Зазнало село й епідемії чуми в 1770 році, коли померлих ховали не на кладовищі, а будь-де.. Всі зачумлені хати спалювалися. Можливо тому у 1771 році в Клішківцях залишився тільки 61 двір. Повторилась чума і в 1797 та в 1813 роках.
В ХІХ столітті, коли Клішківці вже були в складі Російської імперії, вони почали зростати за рахунок втікачів з-за Дністра. За переписом 1817 року в селі нарахову¬валось 277 господарств. Вотчина належала монастирю Голін в Молдавії і охоплювала 2200 ф. землі, 27 млинів, 6 садків. В 1820 році в Клішківцях вже було 299 дворів, насе¬лення – 1523 особи (798 – чоловіків, 725 – жінок).
1840 року в селі проживало 2240 селянських осіб і 29 осіб дворян і міщан.
До 1861 року кількість дворів у Клішківцях досягла 675. Клішківці стали одним з найбільших сіл на Хотинщині. Тут вже в ХІХ ст. працювали хлібопекарня, бойня, цех по переробці овочів, олійниця, було багато ремісників.

У 1886 році монастиреві належало 3126 десятин – 1303 десятини землі і 1823 деся¬тини лісу. Селянам же належало тільки 2272 десятини землі. В селі нараховувалось 151 безземельне господарство .
В селі 1870 року відкрили школу, фельдшерську амбулаторію, пошту (1880 р.), не¬величку громадську бібліотеку (1897 р.). Пізніше в Клішківцях було два народних учи¬лища – чоловіче і жіноче. Але навіть за переписом 1884 року в селі грамотних було тільки 84 чоловіки і 9 жінок. В школі навчалось 49 хлопчиків. І це на 4028 мешканців села. Тільки з роками кількість учнів у школі поступово зростала.
Так, в 1895 році в обох училищах навчалося 113 учнів, в т.ч. селянських дітей було 102, дітей духовного звання – 5, міщан – 6.
Але з цієї кількості учнів школу із свідоцтвом закінчили тільки 13 учнів. Навчали їх лише двоє вчителів і законовчитель. На школу було витрачено 1013 рублів грома¬ди села. Вчителями в школі були Москалюк Іван Васильович (1880-1894 рр.), Кобилін Михайло з дочкою Вірою Михайлівною (1894-1900 рр.), Яримецький Іван Федотович (1900-1905 рр.).
У січні 1897 року в Клішківцях було відкрито ремісниче училище з трьома від¬діленнями: ковалів, бондарів і колісників, розраховане на 25 учнів. Існувало воно за рахунок земства. Першим директором був Долинський. Навчання, одяг і їжа для учнів надавалися безкоштовно. Приймали в училище після закінчення початкової школи. У 1918 році училище було переведене в Хотин.
1905 року в усіх школах навчалось 157 учнів, а дітей шкільного віку в селі було 1461. Понад 1300 дітей залишались поза школою.
Трохи поліпшилось і матеріальне становище селян. Але головного лиха – беззе¬мелля та безправ’я селяни не позбулися. Навіть аграрна реформа, проведена за “По¬ложенням 14 липня 1868 року”, не змінила становище селян. 675 дворам було наділено по 3,5 десятини на кожний двір. Ліс у кількості 1910 десятин залишився за монастирем. Церква володіла 114 десятинами землі. Причому селянам наділили землі, непридатні для землеробства. Зокрема, із 2421 У десятин наділи в урочищі Дуброві були непри¬датні. Селяни просили замінити ці наділи і виділити нові в урочищі Галич.

Після реформи широкого розвитку набули садівництво і виноградарство. Але ними могли займа¬тися багаті господарства. Біднота ж в основно¬му наймитувала.
1881 року в Клішківцях побудована нова кам’яна церква. В 1911 році в селі діяла одна церковно-парафіальна школа (96 учнів), 2 земських училища, де навчалось 156 учнів, і одне ремісниче училище, в якому навчалось 30 учнів. Священиками в церкві були Микола Савелійович Полянський і Дементій Андрійович Романчук. Вони ж вели у школі Закон Божий. При школах були невеликі бібліотеки, книгами з яких користу¬валися не тільки учні, а й молодь села. В 1906 році в селі побудовано нове приміщення школи вартістю до 5 тис. рублів.
1883 року в селі відкрито волосну лікарню на 3 ліжка. В ній працював лікар, фель¬дшер і акушерка. 1889 року земство повіту на вимогу лікаря Струминського побудува¬ло нову лікарню, яка мала 6 ліжок.
Але становище селян залишалось важким. Щоб якось прожити, біднота брала в оренду монастирську і поміщицьку землю за високу плату. Значна частина безземель¬них йшла на заробітки на південь Бессарабії, на Зарожанську цукроварню, виїжджала до США, Канади, Уругваю, Аргентини, Бразилії. В 1903 році з Клішковецької волості ви¬їхало за кордон до 20% осіб чоловічої статі. В селі ж точилася боротьба за землю, за межу вбивали: син – тата, сусід – сусіда. В 1907 році з села на „слободу” виїхало 75 сімей.
Серед селян поширювались революційні настрої. Особливий вплив на селян мали солдати, які повернулися з російсько-японської війни і заявили, що ніякої пла¬ти за орендовану землю не потрібно вносити.
11 квітня 1907 року селяни Клішківців під керівництвом Микити Галичанського вийшли в урочище Галич і розділили між собою монастирську землю. Керуючий мо¬настирською землею Стексул викликав ескадрон драгунів, що прибув з Хотина і си¬лою розігнав селян. Заколотників було заарештовано, п’ятьох поранили шаблями.
Але селяни добилися того, що захоплена земля (200 десятин) була передана їм в оренду. В 1912 році в селі проживало 8867 осіб, яким належало тільки 2422 десятини землі.
В 1909 році через село прокладено шосейну дорогу, що вела до Колінківців. Зусиллями вчительки школи Ковальовської Афанасії Антонівни в селі відкрито кооперативну лавку і народний банк, які полегшили становище селян, бо крам у лавці

був дешевший, ніж у євреїв, а банк брав менший про¬цент за надання кредитів.
Великий вплив на сві¬домість селян зробила російська армія під час Першої світової війни. Лінія фронту в 1914-1917 рр. про¬ходила поблизу Клішківців. Революційно настроєні сол¬дати вели агітаційну роботу серед селян, закликаючи їх боротися за соціальне і на¬ціональне визволення.
Революційний рух осо¬бливо посилився після повалення царського самодержавства. Селяни відмовлялися сплачувати орендну плату, почали захоплювати монастирську та поміщицьку землю.
24 вересня 1917 року в Клішківцях відбувся мітинг солдатів 165-ої дивізії. На мі¬тингу було прийнято резолюцію з вимогою припинити війну. Більшовицькі агітатори закликали селян до встановлення радянської влади. Така влада була проголошена в січні 1918 року. Був створений земельний комітет для розподілу поміщицьких земель. Але нова влада була знищена австро-угорськими військами в лютому 1918 року.
Восени 1918 року в село прибули румунські окупанти. Їх вступ в село ознамену¬вався реквізицією худоби, зерна, грабежем селянських скринь. За непокору селян жор¬стоко карали.
Селяни таємно почали готуватися до виступу проти окупантів. Повстанський ко¬мітет очолили колишні солдати С. В. Палагнюк та С. С. Богачик. Загін налічував до 400 чоловік. Активними учасниками повстанського загону були К. Чабан, М. Чорно-бров, В. Хрипа. Клішковецькі повстанці захопили префектуру і жандармський пост, випустили арештованих і знищили 16 жандармів, організували оборону села. Актив¬ними учасниками повстання були З. Бобик, В. Буревський, Григорій та Микита Кравці, Е. Вірста, М. Чорнобров з батьком і братом Касяном та інші.
Клішковецькі повстанці разом з повстанцями з інших сіл хоробро билися з воро¬гом протягом усіх десяти днів. Коли ворог одержав перевагу, то лише деяким смілив¬цям вдалося пробратися за Дністер.
Після придушення повстання окупанти вчинили в Клішківцях криваву розпра¬ву: 50 осіб було розстріляно, майно багатьох було пограбоване, хати спалені. Серед засуджених були П. М. Бобик (5 років каторги), Д. С. Муцуляк (5 років каторги), Я. К. Тирон (10 років тюремного ув’язнення), В. І. Борщевський (7 років тюремного ув’язнення), В. І. Бочминський (7 років тюремного ув’язнення), О. Ю. Колодрібський (5 років каторги), В. І. Бурковський (7 років тюремного ув’язнення). На село окупанти наклали контрибуцію в сумі 150 тис. лей. Навіть у 1920-1921 рр. продовжувались суди над активними учасниками повстання.
22-х річне панування в краї румунських окупантів – одна з найчорніших сторінок в історії села.
Окупанти грабували селян, обкладали непосильними податками. Для обману на¬роду румунський уряд оголосив про проведення „аграрної реформи” в 20-х роках. Але

і вона не поліпшила становища селян. За офіційними даними, в Клішківцях землю одержали тільки 106 господарств, яким наділили 165 га. Безземелля і малоземелля збе¬реглися. Селяни змушені були купувати землю далеко за межами села. Так, в 1923 році клішківчани купили в селі Рукшин 50 га землі (продавали селяни, які не мали чим її обробляти).
Румунський уряд нічого не зробив для піднесення освіти селян. За переписом 1930 року в селі було 80 % неписьменних серед чоловіків і 95% – серед жінок. Школи, які існували в селі, давали низькі знання. Викладання велось румунською мовою. Рідна мова заборонялась. В 1930 році в Клішківцях проживало 7184 чол. Село Клішківці було перейменовано в 1942 році на село Голішті.
За найменші порушення жандарми, яких в селі було понад 40 осіб, піддавали „ви¬нних” жорстоким покаранням.
Трудящі не корилися окупантам, вони чинили їм опір. В ці роки в Клішківцях діяв підпільний комсомольський осередок, який згуртовував селян на боротьбу, його члени вели агітаційну роботу. У боротьбі проти гнобителів клішківчанам допомагали члени Хотинської підпільної молодіжної організації „Червоний школяр” – Й. Кліщ та Е. Ви-ноградов, які мешкали у Клішківцях.
Мрія про національне визволення здійснилася 28 червня 1940 року. Клішківчани сподівалися, що прихід Червоної армії приніс їм дійсно свободу і благополуччя. Та, як пізніше виявилось, вони глибоко помилились.
Визволителів краю жителі села зустрічали з хлібом-сіллю. На другий день було створено сільську раду, яку очолив Т. М. Серіков, а згодом – Т. І. Рашківський.
В серпні 1940 року в село прибула група вчителів. В Клішківцях почали працювати три школи: семирічка, дві – початкові. Крім того працювала вечірня школа сільської молоді.
Весною 1941 року в селі Клішківці засновано колгосп ім. Леніна. Організаторами були Г. Т. Чабаник, С. С. Недорубан, Х. К. Гаврилян, Д. А. Мельник, І. Ф. Палагнюк. В колгоспи об’єдналися 64 бідняцькі родини. Колгосп мав 174 га землі, 3 трактори, 52 коней, 57 корів.
В селі почала працювати кінопересувка, хата-читальня, гуртки художньої самоді¬яльності. Все було добре. Але вже весною і особливо за 10 днів до початку війни в селі були проведені репресії проти колишніх керівників села при румунах, проти власників крамничок, колишніх вчителів, заможних селян. Багато клішківчан невинно постраж¬дали в 1940-1941 та в 1947-1950 роках, вони пройшли через сталінські табори. І лише небагатьом судилось повернутись в рідні Клішківці.
22 червня 1941 року почалася війна, яка принесла нове горе і страждання. Понад 100 сімей залишились без господарів: чоловіків мобілізували і без належної підготовки кинули проти добре озброєного ворога. Багато з них полягли в перші ж дні війни.
6 липня 1941 року румуно-боярські війська окупували Клішківці. Уже в перший день їхнього приходу почались грабунки, розправа з активістами. Було заарештова¬но 28 активістів, над якими довго знущались, а згодом відправили до концтабору. За найменшу провину селян жорстоко карали. Чоловіків забрали на примусові роботи в Румунію, в так звані „кончетрали”.
Загарбники проводили ще більш посилену, ніж до війни, політику примусової румунізації українського населення. Повітове начальство пропонувало переймену-

Активні бойові дії розгорнули партизани під командуванням Т. Ф. Прокіна. У бе¬резні 1944 року вони базувалися в районі Клішківців. Ворог будь-що намагався зни¬щити народних месників. Малинецький ліс був оточений карателями. Але партизани вчинили героїчний опір. Понад 70 фашистів було вбито, близько 100 поранено. В цьо¬му бою загинули командир загону Т. Ф. Прокін, комісар І. М. Біленко, розвідниця-радистка О. Степанова та інші. Лише трьом пощастило вирватися з оточення. Тіла вбитих партизанів привезли до Клішківців, де селяни потай поховали їх. Після війни останки загиблих було перевезено до Хотина.
Весною 1944 року партизанське з’єднання під командуванням Героя Радянського Союзу підполковника О. В. Тканка розгромило тут загін карателів. У цій операції бра¬ли участь і мешканці села. Під керівництвом Г. Т. Чабаника і З. Ф. Бобика місцеві загони виконували важливі завдання партизанського з’єднання: вони знищили кілька мостів, влаштовували ряд диверсій проти окупантів, забезпечували партизанське з’єднання продовольством, вели розвідувальну роботу. Відважною розвідницею з’єднання була Х. М. Бадалій – уродженка Клішківців.
Наприкінці березня 1944 року Клішківці визволила Червона армія. В перші дні до її лав було мобілізовано 1047 селян. За бойові подвиги на фронтах Великої Вітчизняної війни 268 чоловік нагороджено орденами і медалями. 438 односельці віддали життя в боротьбі з лютим ворогом.
Ворог завдав Клішківцям великих збитків – 3 млн. 790 тис.руб. Було знищено все колгоспне майно, пограбовано майже кожне селянське господарство.
Війна закінчилась. Почалось мирне життя, відбудова зруйнованого війною госпо¬дарства.
В селі відкрився дитячий будинок на 120 місць, почали працювати всі три школи, споживча кооперація, клуб, бібліотека.
Щоб полегшити і прискорити виконання хлібопоставок, поставок м’яса, молока, яєць, розповсюдження воєнних і післявоєнних позик, село було розділене на 9 земель¬них громад.
Голова общини зі своїм активом зобов’язаний був у найкоротший термін вико¬нувати всі завдання райкому партії та райвиконкому. А завдання були чималі. Крім зерна, кожне господарство здавало по 40 кг. м’яса, 200-400 літрів молока, 4 кг вовни від вівці, 60 яєць. І це продовжувалось до 1960 року.
У січні 1946 року в Клішківці з Хотина було переведено частину МТС. З 1951 року вона вже називалась Клішковецька МТС, бо вся техніка була зосереджена тут. Була організована база „Заготскот”.
На кінець 1947 року в селі склалося таке становище з землекористування: 2200 господарств обробляли 3415 га землі при такому співвідношенні: 50 господарств мали 870 га, 120 господарств – 1180 га, 2030 господарств – 1365, до 40 селянських госпо¬дарств не мали власного поля, працювали у наймах.
Влітку 1947 року організовано колгосп ім. Сталіна, наприкінці 1948 року створено ще 3 колгоспи, які об’єднували до 2000 дворів. В лютому 1950 року всі колгоспи були об’єднані в одне господарство, назвали його іменем Леніна. Воно мало 4475 га угідь, у т. ч. 2340 га орної землі.
В 1959 році до колгоспу ім. Леніна була приєднана артіль „Росія” села Поляни. Провідною галуззю виробництва залишалось вирощування цукрових буряків і зер¬нових культур. Колгосп був забезпечений технікою краще, ніж інші в районі. Він мав непогані прибутки. Займалися в колгоспі і переробкою урожаю фруктів і овочів, кон¬сервний цех випускав за добу більше 10 тисяч банок консервів.
Багатьом клішківчанам за невтомну працю присвоено урядові нагороди. Л. Ф. Гор-даш, відома доярка не тільки в Україні, а й за її межами, удостоєна звання Героя Соці¬алістичної праці. С. М. Фуркал, знаний комбайнер, нагороджений орденом „Знак по-шани” та орденом Леніна за високі показники у зборі зернових.
В 90-і роки колгосп реорганізовано в агрофірму „Мир”, потім в ТзОВ „Мир”
Багато років його очолював заслужений працівник сільського господарства І. М. Мельничук. Земельна реформа, що відбулася в Україні, розділила колгоспні зем¬лі між колгоспниками згідно земельних часток (паїв). Клішківчани стали власниками землі, одержавши державні акти на право її власності. В 2007 році ТзОВ реформоване в ТзОВ „Мир-1″, директор Скрипник М. М., засновник „Українські аграрні інвестиції”. Розвиваються в селі фермерські господарства і приватні підприємства, які займаються садівництвом. Це фермерські господарства Бобика О. І., Музики І. Я., „Гай-3″, „Макос”, „Нікос”, „Яблуко Буковини”, приватне підприємство „Айдаред” та інші. Колишня МТС була перетворена в ремонтно-технічну станцію, а потім у відділення „Сільгосптехніка”, тепер це ВАТ „Хотинське РТП”. В селі працював сушильний цех Хотинського винзаводу.
На території Клішківців розташовано лісозаготівельний пункт Хотинського лісо¬вого господарства.
В 1976 році сільська рада здобула перемогу серед сільрад області. Вона була на¬городжена перехідним Червоним прапором, грамотою облвиконкому, грошовою пре¬мією в сумі 5000 крб. Головою сільської ради працювала тоді Л. П. Роскошинська.
В 1979 році в селі проживало 7826 жителів.

Найбільша гордість для Клішківчан – випускник-медаліст школи 1967 року Леонід Костянтинович Каденюк, який прославив не тільки рідні Клішківці, а й усю Україну. Він перший космонавт незалежної України. Закінчивши Чернігівське вище військове училище льотчиків, Л. Каденюк працював льотчиком-інструктором у військових частинах. В 1975 році відібраний до загону космонавтів, де освоїв космічні кораблі різного типу, пройшов підготовку по програмі польоту на „Бурані”. В 1995-¬1997 роках успішно завершив підготовку до польоту в складі міжнародного екіпажу на космічному кораблі „Коламбія”.
19 листопада 1997 року корабель „Коламбія” у складі восьми чоловік стартував з мису Канаверал у США. Політ тривав до 6 грудня 1997 року. Під час старту корабля
були присутні представники влади, роди¬чі космонавта з с. Клішківці. 12 січня 1998 року Л. Каденюк повернувся в Україну. На космічному кораблі наш космонавт викону¬вав функцію біолога-дослідника.
Зустріч його у Клішківцях стала неза¬бутнім святом для всіх жителів села, для всієї України. Нині Леонід Каденюк – Герой України, генерал-майор, почесний доктор Чернівецького національного університету ім. Ю. Федьковича, почесний громадянин села Клішківці. Він удостоєний цілого ряду нагород України. Леонід Костянтинович проводить велику роботу, направлену на зміцнення нашої держави, росту її міжна¬родного авторитету.
З кожним роком гарнішають Клішківці, прикрашаються сучасними новобудова¬ми. Але найбільша гордість – це люди, які своєю працею підвищують добробут рідно¬го села.