Вгору

P6190086Колінківці

Колінківці – село, центр сільської ради. Розташовані Колінківці за 36 км. від ра¬йонного центру та за 16 км. від залізничної станції Магала. Через село проходить шосе. Населення налічує 6530 чоловік, серед яких представники 26 національностей.
В центрі села, в урочищі Гаурянка, на лівому березі ріки Рокитниці розташоване давньоруське селище ХІІ-ХІІІ ст., за 2 км на схід від села, в урочищах Кордон та Сера-тур виявлені поселення черняхівської культури (ІІ-У ст. н. е.). Поблизу села знайдено поселення трипільської культури (ІІІ тис. до н. е.).
В писемних джерелах село вперше згадується в документі від 3 червня 1575 року. В турецькому дефтері (реєстрі) за 1716 рік зберігся запис про село Колінківці „ІІ. Село Колениче. 30 чоловік. Довірене Хасану-баші з 25-го джемаату (ескадрону) яничарських військ. 17 березня 1716 року”. Назва села походить від прізвища Колінко (Ю. Карпенко). Але краєзнавці села К. Хабуля і Б. Щербатий стверджують, що назва «Колінківці» скорі¬ше всього походить від розташування села на п’яти горбах (румунське соїіпе – горби).
Захопивши Хотинщину, Туреччина перетворила її в райю – мілітаризовану зону. У села були призначені для нагляду офіцери і заслужені солдати, які мали право отри¬мувати частину податків на свою користь.
В 1774 році був проведений перепис населення сіл Хотинського повіту. За даними цього перепису в с. Колінківці нараховувалось 94 господарства (хати). З них одна на¬лежала попові, 1-даскалові і 91 бірникам (платникам податку).
DSC01809Село Колінківці зростало за рахунок новоприбулих біженців. Через 50 років (1817 р.) дані перепису засвідчили, що у Колінківцях налічувалось 248 господарств. Вотчина належала монастирю Слатін в Молдавії і охоплювала 2180 фальч угідь, 3 млини і 8 садів монастирських, 7 млинів і 82 сади селян, 1 млин і 3 сади священика і 5 садів єврейських.
Як видно з наведених даних, Колінківці на початку ХІХ ст. були вже досить вели¬ким селом.
Селяни Колінківців за надані в їхнє користування земельні ділянки працювали на монастирських землях. Після 1868 року в Бессарабії проходив процес наділення селян землею. За статутною грамотою в селі Колінківці замість того, щоб наділити 201 госпо¬дарство, наділили тільки 192. Значна частина землі залишилась за монастирем. В 1886 році земельні володіння в селі були розподілені так: монастир володів 1806 десятинами землі та 400 десятинами лісу, якийсь Дзина Полянський мав 1 десятину лісу, Харито-нов – 7 дес. землі. Селянам належало 2625 десятин землі (на 687 господарств).

DSC01812Населення села в ХІХ ст. було змішане. В давнину воно було заселене українцями, але через роки сюди прибува¬ли молоді хлопці-молдовани з сусідніх сіл. Українці по¬ступово втрачали свою мову. В 1906 році в селі було 2402 українці і 2185 молдован, а вже через 5 років в „Довідко¬вій книзі Кишинівської єпар¬хії на 1911 рік” записано, що в Колінківцях проживало 5127 молдован і 310 євреїв.
Перша згадка про Вознесенську церкву в селі зазначена 1787 роком. Була вона дерев’яна, міцна. В 1893 році на місці старої церкви побудована кам’яна, яка освячена в 1896 році. Церкві належало 99 десятин землі, яку здавали в оренду селянам.
12 вересня 1864 року в Колінківцях відкрито сільське приходське училище, яке мало власний кам’яний будинок. Пізніше школа перейшла під управління Міністер¬ства освіти. В окремі роки при церкві діяла церковно-приходська школа. Кількість учнів в училищі коливалась в межах 60-70 осіб, але були роки, коли вчились тільки 30-35 дітей. Так, в 1895-1896 н. р. в Колінковецькому училищі навчалось 24 хлопчики і 8 дівчат. Але під час перевірки присутні були тільки 2 учні. На навчання в новому році поступило тільки 7 дітей, а за рік вибуло 4. Повний курс закінчили тільки 2 учні. На школу в рік виділяли 494 рублі 50 копійок. В школі працював тільки 1 вчитель і свяще¬ник. При школі діяла бібліотека, яка була відкрита 13 жовтня 1900 року.
Колінківці розташовувались поблизу кордону з Австро-Угорщиною і, коли по¬чалася Перша світова війна, опинились у центрі воєнних дій. Ворожа артилерія постійно обстрілювала село, особливо його західну околицю. Гинули мирні люди,

горіли хати.
DSC01818Жителі села змушені були залишити рідні місця і відійти до лінії Санківці-Бочківці-Шилівці, де переховувались в ярах, лісах, чагарниках. У ве¬ресні 1916 року колінківчан примусово вивезли в Галичи¬ну (села Красностав і Торго¬виця), де вони перебували до квітня 1917 року.
В листопаді 1918 року Колінківці окупували румунські загарбники.

Колінківчани брали ак¬тивну участь в Хотинському повстанні 1919 року. Після поразки повстання, його уча¬сник І. В. Моруз одержав 5 ро¬ків тюремного ув’язнення.
Довгі роки румунської окупації позначились на всьо¬му устрої жителів села. В ті роки була придушена будь-яка можливість національно¬го розвитку. Всюди висіли об’яви „Говорити тільки по-румунському”.
Більшість селян не мали земельних наділів, батракува¬ли. Вони змушені були шукати виходу з важкого становища і виїжджали на заробітки до США, Канади, Бразилії, Уругваю, Аргентини.
Малоземельним селянам у 1920 році запропонували поселитись недалеко від міс¬та Бельц. 61 сім’я колінківчан безкоштовно отримала там земельні наділи і заснувала нове село Нові Лімбяни. Пізніше туди поселилось ще 47 сімей з Колінківець, а також бідняки з Шишківців, Рокитної, Вашківців (Сокирянського району).
В селі функціонувала початкова школа, в якій навчалось 65 учнів. За найменше по¬рушення дітей били. Через це діти боялись ходити до школи. В 1930 році в с. Колінківці проживало 5023 особи.
28 червня 1940 року в село вступили червоноармійці, яких колінківчани зустріли з хлібом і сіллю. Закінчився період румунської окупації.
1 вересня відчинились двері трьох шкіл. За парти сіли 500 школярів. На сіль¬ському сході обрали сільський виконавчий комітет, який очолив Г. Ф. Ватаманюк. Але визволителі принесли в село не такі порядки, про які мріяли селяни. З деякими до¬брими новими заходами почались і розправи, арешти заможних селян, представниківполітичних партій, власників приватних магазинів, прима-рів (у селі було репресовано 9 сімей).
22 червня 1941 року по¬чалася Велика Вітчизняна війна, і незабаром в село по¬вернулися румунські окупан¬ти, які встановили у краї ще більш жорстокі порядки, ніж ті, які були в період окупації (1918-1940 рр.). Все, що було зв’язано з новим життям, су¬воро переслідувалось. Румунізація сільського життя набрала небачених форм. Переслідували сільських активіс¬тів, молодих хлопців відправляли до концтабору у Єдинці, 13 євреїв села розстріляли в Топорівському лісі.

 

DSC01813У березні 1944 року село було визволене від німецько-фашистських окупантів. Відновили роботу всі три школи. Директором семирічки став С. Ф. Прокопчук. Пер¬ший випуск відбувся у 1949 році. 1954 року в Колінківцях відкрилась середня школа, а початкова стала семирічною. Перший випуск десятикласників відбувся у 1957 році. Відтоді середню освіту здобули понад 2 тисячі дітей.
Десятки колінківчан стали лікарями, вчителями, інженерами, офіцерами, музи¬кантами, художниками, вченими, агрономами.
157 колінківчан брали участь у Великій Вітчизняній війні. З них 85 осіб не поверну¬лись до рідних домівок, поклавши життя на вівтар Перемоги. Після воєнних лихоліть колінківчани пережили епідемію висипного тифу, голодомор 1946-1947 років, який, за офіційними даними, забрав життя 61 жителя. В 1947-1949 роках у селі проходила колективізація. Було створено 3 колгоспи, де праця для селян стала примусовою. За не¬виконання норм обробітку землі, невихід на роботу людей позбавляли їх присадибних ділянок, вирубували фруктові дерева.
За колгоспом ім. Чапаєва було закріплено 2437 га землі, в т. ч. – орної 1800 га, 210 га садів. Тепер вся земля в селі розпайована.
Колінківчани – працьовиті люди. Так, колишня доярка колгоспу ім. Чапаєва Ф. Г. Бушуляк нагороджена орденами Леніна, Жовтневої революції, «Дружби народів», медалями. Мають урядові нагороди і інші жителі села.
Пишаються колінківчани своїми земляками, які стали видатними людьми.
Це: Лук’ян Іванович Анатичук – академік НАН України, директор Інституту тер¬моелектрики НАН України (м. Чернівці); Віктор Дмитрович Селемір – відомий вчений у галузі експериментальної фізики, дирек¬тор Науково-технічного центру фізики, доктор наук; Василь Михайлович Тимпул – кандидат фізичних наук, професор, завідуючий кафедрою оптико-електронних приладів; Лілія Дмитрівна Унгурян – кандидат медичних наук, професор; Яків Ілліч Стрілецький – кандидат філософ¬ських наук, професор; Дмитро Миколайович Грозав – кандидат біологічних наук; В’ячеслав Савович Прокопчук – доктор медичних наук, професор, дійсний член Міжнародної академії патологій; Олександр Павлович Даскалюк, док¬тор біологічних наук; Петро Георгійович Базао-кий – радник міністра транспорту (м. Кишинів, Молдова); Митрополит Кишинівський і усієї Молдови Володимир (у мирі Микола Васильо¬вич Кантарян), який заснував у Колінківцях монастир; Кузьма Іванович Хабуля – колишній учитель історії, невтомний краєзнавець, автор історії села Коленківці; Іван Георгійович Бабин – директор Чернівецької філії ВАТ «Свемон»; Василь Георгійович Остафійчук – від¬мінник освіти України, Заслу¬жений вчитель УРСР.

У 1982 році в селі розпо¬чинається будівництво но¬вої Колінковецької середньої школи, яке було закінчено у серпні 1985 року. 1989 року на базі середньої школи і дитячо¬го садка створений навчально-виховний комплекс, навчан¬ням в якому охоплено 710
учнів, працює тут 72 вчителя. Директор комплексу – Боярин Н. М.
До послуг колінківчан діє нова дільнична лікарня на 40 ліжок, побудована в 1989 році. В селі функціонують філія районної централізованої бібліотечної системи, шко¬ла, відділення зв’язку, відділення Ощадного банку, дитячий садок, приватні і коопера-тивні магазини, кафе-бари, аптеки, салон краси „Ельфант”. Окрасою села є ресторан „Юліс” приватного підприємця Балан Л. Д.
В Колінківцях діє історико-краєзнавчий музей (завідуючий Бойко О. О.), в трьох залах якого 500 експонатів-оригіналів розповідають про історію села з найдавніших часів до сьогодення; четвертою темою зали є „Природа рідного краю”. В 2002 – 2004 ро¬ках село газифіковане, зростає добробут жителів села. Люди в своїх приватних госпо¬дарствах використовують різноманітну сільськогосподарську техніку. Зокрема, в селі нараховується 370 тракторів різних потужностей, 220 вантажних автомобілів.
Колінківці – село-сад. Переважна більшість мешканців села займається садівни¬цтвом. В останні роки створені і активно працюють приватні підприємства: „Банар-Сад”, „Руснак-Сад”, „Лазар-Сад”, „Лівада”, фермерське господарство „Сади МТК-Буковини”.
Широкий спектр послуг жителям села Колінківців та навколишніх населених пун¬ктів надає підприємець І. Боя-ницький. Різноманітний асор¬ тимент металопродукції та будівельних матеріалів повністю задовольняє потреби споживачів.
За ініціативою уродженця села митрополита Кишинівського та всієї Молдови Володимира (у мирі М. В. Кантаряна) збудовано монастир, який відкрито у березні 1992 року. Колінковецький чоловічий мо¬настир носить ім’я Хрестителя Київської Русі Вели-кого Князя Володимира.

kolinkiwci1

kolinkiwci3kolinkiwci2