Недобоївці

Недобоївці – село, центр сільської ради. Розташоване воно за 14 км від районно¬го центру та 27 км від залізничної станції Новоселиця. Через село проходить авто¬страда Кам’янець-Подільський – Хотин – Чернівці. Населення Недобоївців нарахо-вує 3175 чоловік.
Вперше село згадується в середині XV ст.
За легендою назва села походить від слов’янського імені Недоба, власника земель¬них володінь, на яких поселились перші жителі. Тривалий час це поселення було невели¬ким. Воно то зростало, то спустошувалось під час війн, які проходили на Хотинщині. За переписом 1774 року в селі було 53 господарства, з яких податок сплачували тільки 51.
Упродовж майже 300 років Недобоївці переходили від одного поміщика до іншого. Першим власником села був вістерник Микола Катаржіул. У 1633 році він продав Не¬добоївці спатарю Дімітрашко Шолдану. Пізніше село перейшло до вістерника Урсакія як посаг за дочку Олександру. 1696 року Недобоївці як посаг за дочку переходять до Іоана Балша, про що грамотою підтвердив молдавський князь Костянтин Дука 23 ве¬ресня 1702 року.
1886 року у звітах про поміщицькі землеволодіння, крім Балша, ще фігурує зем¬левласник Калпакчі Лаба, який мав в селі Недобоївці 410 десятин землі і 254 десятини лісу (всього 664 десятини). А селяни користувалися тільки 1273 десятинами землі.
Чимало лиха завдала селу російсько-турецька війна 1735-1739 років, особливо на¬передодні і в дні Ставчанської битви 1739 року. Біля села Недобоївці стояла турецька армія під командуванням сераскера Валі-паші, яка спустошила і зруйнувала село, по¬грабувала його жителів.
Чужоземний гніт гальмував розвиток Недобоївців. Становище трудового люду було тяжким. За молдавськими законами селяни, які користувалися поміщицькою землею, економічно були залежними. Щоправда, на Хотинщині не існувало кріпацтва у його класичній формі. Залежними вважалися тільки голови сімей, причому юридич¬но вони були вільними. Їх не можна було ні продати, ні купити. Жінки і діти вважались вільними. Панщина складала 24 дні на рік. Для виконання завдань урочних днів необ¬хідно було трудитися на панщині всім членам сім’ї.
У 1806 році село було звільнено від турецького панування російськими військами, і за Бухарестським мирним договором 1812 року Хотинщина відійшла до Росії. З цього часу селяни краю менше терпіли розорень, пограбувань, що сприяло економічному зростанню сіл, росту кількості населення. Сюди прибували на поселення втікачі з По¬ділля, Австрії. Впродовж 1817-1883 років кількість населення Недобоївців зросла у 8 разів і становила 1666 чоловік. З 1817 і до 1918 року Недобоївці входили до складу Рукшинської волості.
1868 року економічна залежність селян в Бессарабії була скасована. Селянам за угодою з поміщиками наділили землю. Середній земельний наділ за статутною гра¬мотою в Недобоївцях складав 4,5 десятин, тобто селянам наділили за гроші тільки 2/3 поміщицької землі.
Але не всі господарства одержали наділи. Особи, які проводили наділення селян землею, приховували від селян, що вони записані у грамоту. Тому в Недобоївцях за¬мість 306 наділів за статутною грамотою наділили тільки 299. Самі ж наділи не скла¬дали єдиного цілого. Вони дробилися на „ниви” та „букатки”. До наділу обов’язково входила присадибна ділянка.
Викуп наділів проходив понад 30 років. Частина тих, хто одержав наділ і не мав чим його обробити, продавали його. Тому безземелля збереглося. Частина селян зму¬шена була орендувати землю або у свого землевласника, або в сусідніх селах.
заняття селян – землеробство і тваринництво. Висівали жито, пшеницю (озиму і яру), ячмінь, овес. Найбільше висівали кукурудзи. Так, в с. Недобоївцях на 100 десятин висівали 54 % кукурудзи, 20 % озимини, 23 % ярих культур і 3 % нехлібних (викосуміш). Під кінець ХІХ ст. в селі стали вирощувати технічні культури: цукрові буряки, аніс. Розводили велику рогату худобу, овець. Частину худоби через відсутність землі віддавали на випас до поміщика або в сусідні села. Малоземелля та безземелля примушувало селян йти на заробітки, так звані „фальчі”, на південь Бессарабії, в По¬дільську і Херсонську губернії , де в день заробляли по 30-50 коп.
Тільки під кінець ХІХ ст. частина селян с. Недобоївці, вступивши в Рукшинське поземельне товариство в с. Кишло-Неджимове, на позичені в Кишинівському позе¬мельному банку гроші змогли придбати у власність від 5 до 20 десятин землі.
Але більша частина земельних володінь ще залишалась у руках землевласника. Так, в 1912 році на 2563 чол. населення села припадало тільки 1640 десятин землі.
Згадка про першу Успенську церкву відноситься до 1794 року. Це була дерев’яна церква хатнього типу. В 1838 році побудована кам’яна церква.
Нестача землі, висока орендна плата примушувала частину селян наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. шукати кращої долі за океаном – в Канаді, Бразилії та США. Понад 20 селян виїхали з села на заробітки, частина з яких більше не повер¬нулася додому.
Низьким був і освітній рівень села. За переписом 1883-1884 років в Недобоївцях нараховувалось тільки 17 грамотних чоловіків, і 2 учні навчалися у сусідньому селі. Школи не було. Тільки в 1910 році у селі була відкрита церковно-приходська школа. Грамотність серед чоловіків складала 3 %, а серед жінок – 0%. Проте податок на школи повіту збирався щорічно. Селяни Недобоївців сплачували по 1 рублю з господарства. А з усієї Рукшинської волості, куди входили і Недобоївці, сплата складала 1346 рублів.
Під час Першої світової війни становище селян стало нестерпним. Всіх чоловіків мобілізували в армію. Родини мобілізованих залишились без годувальників і робочої сили. Господарства розорювались, літні люди, жінки і діти голодували.
1917 рік призвів до заворушень серед солдатів Румунського фронту. Ті з них, які перебували у Недобоївцях, закликали селян до боротьби проти гнобителів. Селяни стали випасати худобу на луках, що належали поміщикам, обрали земельний комітет і почали ділити землі власника Шори, Зарожанського цукрового заводу. Але село знову поневолили чужоземці. 28 лютого 1918 року на Хотинщину вступили австро-угорські війська. Революційна хвиля почала спадати, бо окупанти відновлювали старі порядки.
В листопаді 1918 року село окупували війська королівської Румунії. Інтервенти запровадили режим нестерпного гніту. Грабіж і знущання з селян стали щоденним явищем. Та жителі села не корились. Вони взяли активну участь в Хотинському по-встанні в січні 1919 року. Румунські окупанти, тікаючи з Хотина від помсти повсталих, вчинили в Недобоївцях кривавий погром. Вони палили хати, вбивали літніх людей, жінок і дітей. Тільки за один день окупанти вбили 53 особи. Після поразки повстання багато селян перейшли через Дністер на Поділля. Багатьох з тих, хто залишився у селі, румунські солдати розстріляли. Спалили вони і багато спорожнілих хат.
Придушивши повстан¬ня, румуни встановили в краї жорстокий окупацій¬ний режим. Почалася тота¬льна румунізація населення. Рідна мова була заборонена. Навчання у початковій шко¬лі, відправа у церкві, діло¬водство в установах велись тільки румунською мовою. Жителів села примушували приймати румунське грома¬дянство. За найменшу про¬вину жорстоко карали.
Рятуючись від голоду та безправ’я, чоловіки виїж¬джали за кордон, зокрема, до Канади і США. В селі зростала кількість безземельних і малоземельних. Землею наді¬ляли румунських колоністів і тих селян, які прийняли румунське підданство. 1930 року в Недобоївцях проживало 2653 чол.
28 червня 1940 року закінчилась румунська окупація. Край був звільнений Черво¬ною армією. В селі було обрано сільську раду, яку очолив Й. П. Тодосійчук. 1 вересня було відкрито початкову школу з українською мовою навчання. Пізніше почали пра¬цювати клуб, бібліотека, амбулаторія, акушерський пункт, споживча кооперація. Але, разом з добрими справами, була проведена націоналізація майна, заробленого важкою селянською працею. Проведені були арешти і висилка найбільш заможних господарів.
22 червня 1941 року почалася Велика Вітчизняна війна. На фронт було мобілізо¬вано 46 чол. 6 липня в село вступили німецько-румунські війська. У краї відновився жорстокий окупаційний режим. Почались масові розправи над мирними жителями, катування, грабежі. 27 радянських активістів і євреїв кинули в Единецький концтабір. Румунізація набрала масового примусу, знищення всього українського.
У 1959 році недобоївська артіль прийняла під своє крило колгосп ім. Г. І. Котовського із с. Чепонос. Новий колгосп „Радянська Буковина” мав 3334 га землі, 1020 голів великої рогатої худоби, 729 свиней, 153 коня, 85 бджолосімей. Зростали врожаї, надої, прирости м’яса, а з ними і прибутки артілі. Головною галуззю було зем¬леробство. Вже до 1959 року грошові доходи колгоспу зросли в 7 разів у порівнянні із 1948 роком і складали 1 млн. 300 тис. карбованців.
В селі з’явились новобудови – павільйон побуто¬вого обслуговування, універмаг, їдальня. 1949 року се¬мирічна школа переросла в середню. Понад 30 років її очолював відмінник народної освіти, учитель-методист Г. Томін. За роки її існування середню освіту здобули по-
ад 1,5 тисячі молодих жителів села. Випускники школи стали видатними людьми: Д. І. Чопчик – кандидат ме¬дичних наук; І. Н. Веренчук – кандидат хімічних наук; І. Гуцул – член Національної спілки художників України; Д. П. Доманчук – вчений економіст-аграрник, професор, учений зі світовим ім’ям, академік Міжнародної академії аграрної освіти, засновник Подільської наукової еконо¬мічної школи, доктор економічних наук, зав.кафедрою Кам’янець-Подільського державного аграрно-технічного університету.
Колишні учні школи стали вчителями, лікарями, аг-рономами, інженерами, військовими. Але більшість пра¬цюють в сільському господарстві.
Значна частина населення займається вирощуванням овочів, зокрема, помідорів, огірків, картоплі та інших.
На території села діють торгівельні заклади: маркет „Добре разом”(власник – Со-рочан І. О.); магазин „Все для дому”(власник Міллер В. А.);
Гордістю села є торгівельний комплекс „2000″, який об’єднуе: кафе-бар, перукар¬ню, банкетний зал та зал обрядових послуг, магазин „Дім-сад-город”, майстерні по ре¬монту автомобілів, шиномонтажу та вулканізації. Власник комплексу Тодосійчук В. І.
Є в селі майстерня по ремонту радіо-телеапаратури (майстер Бурлака С. А.), газо¬ва заправка (власник Сорочан І. О.), “МКПГалон”, (виконавчі директори Синогач В. І.
та Тодосійчук І. С.).
Щороку відкриває двері для школярів загальноосвітня шко¬ла І-ІІІ ступенів (директор – Пай-лик В. І.). В школі навчаються 405 учнів. 75 дітей дошкільного віку від¬відують дитячий навчальний заклад, де директором працює Палій О. В.
До послуг жителів села лікар¬ська сільська амбулаторія (голо-вний лікар – Колісник В. В.).
В селі діє православна церква, Престол якої освячений на честь Успіння Пресвятої Богородиці. На¬стоятелем цього храму є протоіє¬рей Дмитрій (Козар).

Є також церкви ЄХБ та АСД.
На території села працюють філії: ПриватБанку, Укртелекому, яка обслуговує понад 500 абонен¬тів, Ощадного банку та відділен¬ня зв’язку.
У вільний від роботи час та у святкові дні жителі села можуть відпочити у будинку культури, дозвілля та національного від-родження. Особливою популяр¬ністю в односельчан користується аматорський ансамбль „Гармошкарі”, який було створено його колишнім керівником Григорієм Гайдеєком. Ансамбль здобув добру славу не тільки у районі, а й далеко за його межами.
В селі є філія районної централізованої бібліотечної системи, в якій понад 20 років сумлінно працює для читачів завідуюча філією Щербата Валентина Миколаївна.
Село будується, розквітає, пишається новобудовами. У 2000 році воно було гази¬фіковане: блакитне паливо пішло до оселі кожного жителя.
Коли знайомишся з Недобоївцями, розмовляєш з його привітними людьми, то переконуєшся, що тут живуть справжні господарі, які подолають усі труднощі заради подальшого розвитку рідного села.