Перебиківці

Перебиківці – село, центр сільської ради. Лежать Перебиківці на правому березі Дністра, за 50 км від районного центру, за 60 км від залізничної станції Новоселиця. Населення села налічує 2645 чоловік. Сільраді підпорядковане село Зелена Липа.
В писемних джерелах назва села вперше згадується у польсько-молдавській угоді 1510 року, за якою передбачалося, крім інших справ, влаштування паромної переправи „До Перебиківців”. Згідно з архівними даними, село засноване Іваном Перебиківським. На території сучасного села люди жили в давнину.
В Перебиківцях виявлено поселення і могильник ранньозалізного часу, в тому числі два кургани скіфських воєначальників. Крім того на території села виявлено найдавніший язичницький храм і язичницький колодязь.
На захід від села в урочищі Лука, на першій надлуговій терасі Дністра виявлене слов’янське поселення VI -VII ст.
Ранньослов’янське поселення черняхівської культури (II – V ст.) розташоване в урочищах Хмелева і на валу. Давньоруські селища XII – пер¬шої половини XIII ст. розташовані в урочищах Хриплова і Зеленої Липи. За 3 км від села розта¬шоване городище XII – XIII ст. Його центральний майданчик розміром 40 х 60 м з двох сторін укрі¬плений складною системою земляних валів.
Жителі Перебиківців були відокремлені лісами від інших населених пунктів. Із століття у століття розвивалося село. Бачило на своєму віку воно і ра¬дість, і горе, і людські страждання. Кого тільки тут не було! Молдавські воєводи, польські шляхтичі, турецькі гнобителі, царські сатрапи, румунські бо¬яри топтали ці землі, гнобили народ, забираючи все необхідне для їхнього життя від перебиківчан.
Але люди витримали всіх гнобителів, розбу¬довували село. В 1774 році у Перебиківцях було 93 господарства, з яких 91 сплачували податки. За переписом 1817 року, в селі вже було 187 господарств. Вотчина належала роду Талпеско і займала 1500 фальчів земель і 200 фальчів лісу. Але вже через півстоліт-тя земельні угіддя і ліси на¬лежали іншим власникам.
Вільгельм Зедвітц мав 48 десятин землі і 38 десятин лісу. Олексій Оат відповідно 144 і 157 (разом 258 десятин), Марія Романова- 96 дес. зем¬лі і 41 дес. лісу, Марія Ситягі-на – 24 дес. землі і 19 дес. лісу, Леонід Соколович – 35 дес. землі, Талпа – 24 дес. землі і 19 лісу, селянин Георгій Чодолупа мав 6,5 дес. землі. Селянам належало тільки 785 дес. землі (це на 221 господарство).
У селі знаходився маєток поміщика Бокала, у якому випалювався алебастровий камінь. Звідси він доставлявся по Дністру до с. Мошанець, де розмелювався на гіпсо¬вому млині.
В Перебиківцях проживають з давніх-давен в основному українці православного віросповідання. Перша згадка про православну церкву відноситься до 1799 року. Це була дерев’яна споруда, яку з роками обновлювали. В 1914 році побудована нова церк¬ва, теж – дерев’яна. Нині вона відреставрована і стала храмом доброти і милосердя
Протягом багатьох століть жителі села були позбавлені права на освіту. Панівним класам не потрібні були освічені люди. Проте кожного року господарство сплачува¬ло по 1 рублю податку на школи. І тільки у 1889 році була відкрита школа грамоти, в якій можна було за 2-3 роки навчитися читати і писати. На початку ХХ ст. вона стала церковно-приходською. Навчалося в школі в 1906 р. 46, а в 1911 році – 60 учнів. Це на 2250 жителів села.
Румунська окупація 1918-1940 рр. принесла жителям села нові страждання, зо¬крема, національне гноблення. Щоб втихомирити селян, невдоволених новою владою, уряд Румунії в 1922-1926 рр. провів земельну реформу. За нею в першу чергу, наділяли вдів та інвалідів Першої Світової війни, малоземельних. Але в селі землі для наділен¬ня було мало, тому наділи надавались далеко від рідного села. Але такі наділи селя-ни не мали чим обробляти, вони змушені були здавати їх за будь-яку ціну в оренду лихварям-посередникам. Так, при обстеженні економічного становища с. Шебутинців влітку 1927 р. констатувалося, що всі 136 га земель, наділених селянам з Бочківців і Перебиківців, повністю здаються в оренду спекулянту Лехтману із Сокирян.
Безземельні і малоземельні селяни, які прагнули ухилитись від призову до армії, залишали рідну землю і виїжджали на заробітки в Канаду, США, в центр Румунії. В Перебиківцях продовжувала існувати початкова школа, але навчання в ній велось ру¬мунською мовою. Румунізація населення набрала масштабних форм. Вже у 1941 році румунські власті писали, що в школі навчається 83 учні і всі вони за національніс¬тю румуни. Через нерозуміння румунської мови до наступних класів було переведено тільки 49 учнів, залишено на повторний курс 34. Ніхто з жителів села за 22 роки румун¬ського панування не закінчив навіть 7-8 класів. В 1930 році в селі проживало 2352 чол.

28 червня 1940 року Пере¬биківці були звільнені від ру-мунської окупації. Але надії на краще життя були марними. Вже через деякий час почалася наці¬оналізація приватної власності, репресії проти чесних трудівни¬ків, яких вивезли в Сибір.
Початок Великої Вітчизняної війни перервав мирне життя на Буковині. Вже через декілька тижнів в краї відновилась румунська окупація, а з нею – терор, пограбування, знущання над селянами, тотальна румунізація. В 1941 році окупанти розстріляли сіль¬ських активістів І. М. Марчука та М. Ф. Тихохода.
В квітні 1944 року край був звільнений радянськими військами. Ряди визволителів поповнили понад 400 чоловік з Перебиківців. Вони хоробро боролися з фашизмом, 104 з них полягли на полях битв.
Перебиківчани пережили окупацію, війну, епідемію тифу, голодомор 1946-1947 ро¬ків. Все винесли вони на своїх плечах, понісши великі людські втрати.
У 1947 році в селі було створено колгосп ім. О. Суворова, пізніше перейменований на ім. Б. Хмельницького.
У 80-х роках колгосп став радгоспом “Дністровським”. В цей період багато було зро¬блено для соціального розвитку села: побудовано типове приміщення середньої школи (1989 р.) із світлими просторими класами, спортивними й актовими залами, їдальнею, бібліотекою, будинок культури, дозвілля і фольклору на 450 місць, дільничну лікарню, пологовий будинок, відкрито аптеку. Середню освіту здобули 1,5 тис. чоловік.
До послуг жителів села -філія районної централізова¬ної бібліотечної системи, будинок культури, пошта, відділення ощадного банку, дільнична лікарня. Нині на території села діють малі під¬приємства ТзОВ “Дністров¬ське”, “Алеко”, “Будівник”, чо¬тири фермерські господарства, виробничо-комерційна фірма “Надія”, ПП “Калина”.
На 90% земельних паїв од¬ноосібники вирощують 40% від обсягу овочів, що вирощуються в районі. Це ран¬ня капуста, ранні і пізні помідори, перець, цибуля та інші овочі. Жителі села співпрацюють з голландсь¬кими фірмами, які поста¬чають перебиківчанам насіння овочів, засоби за¬хисту рослин, надають консультації з науково-обгрунтованого ведення овочівництва.

У Перебиківцях і робо¬ти не цураються, і відпочи¬вати люблять та вміють. А це – запорука того, що життя перебиківчан стане ще кращим і заможнішим.