Вгору

DSC01708Ставчани

Ставчани – село, центр сільської ради. Розташовані Ставчани за 15 км від район¬ного центру та за 32 км від залізничної станції Новоселиця. Село нараховує 695 дворів, у ньому мешкають 1977 жителів.
Ставчани вперше згадуються в документі за 1437 рік. На території села в урочищі Борич виявлено 4 поселення трипільської культури (ІІІ тис. до н. е.), в урочищі Рівнина розкопано 4 кургани доби бронзи (ІІ тис. до н. е.), виявлено поселення зарубінецької культури в урочищі Римар (ІІ-І ст. до н. е.) та черняхівської культури (ІІ-У ст. н. е.) в урочищі Дьякова. Назву села Ставчани пов’язують з наявністю великої кількості ставів.
З 1359 року Хотинщина перебувала у складі Молдавії. На цих землях протягом кількох століть точилася боротьба між Молдавією і Польщею, Туреччиною, Польщею і Росією. Довготривалий час тут господарювала Туреччина, яка встановила своє пану¬вання над Молдавією. У XVIII ст. завойовниця підкорила собі землі Бессарабії, в т. ч. і Хотинщину, утворивши тут кілька об’єднань (рай), які безпосередньо управлялися з Туреччини.
P9173667У XVIII ст. Хотинщина стала ареною кривавих змагань двох загарбників – Росії і Туреччини. Запеклі бої між російськими і турецькими військами відбулися напри¬кінці війни 1735-1739 рр. Влітку 1739 р. 80-тисячна армія росіян під командуванням генерал-фельдмаршала Б. Х. Мініха, форсувавши Дністер північніше Хотина і долаючи

опір турецьких і липканських час¬тин, пройшла через Грозинці до Ставчан, де широким фронтом за¬йняла оборону 90-тисячна армія турків на чолі з сераскиром Велі-Пашею. Між Ставчанами і Недо-боївцями були зведені численні земляні укріплення й розставлені артилерійські батареї. Перед ліні¬ями оборони лежала заболочена долина річки Жуланець (Джулин). Тут турки і чекали наступу росій¬ських військ. Цю обставину вико¬ристав головнокомандуючий ро¬сійською армією граф Мініх.
P9173675Вранці 17 серпня 1739 р. ро¬сіяни, спорудивши 27 мостів че¬рез річку, пішли в наступ. Турки спробували контратакувати противника, але зазнали знач¬них втрат. Під натиском росіян турки змушені були відступати, покинувши гармати та інше вій-ськове майно. Втік з поля бою і Велі-Паша.. Надвечір російська армія вийшла на вершину гори і вступила в стан противника. Але, щоб не потрапити в засідку, Мініх не переслідував ворога. Лише 19 серпня його війська на¬близилися до Хотина, куди відступав начальник хотинського гарнізону Колчак-паша. Він вийшов назустріч Мініхові і передав йому ключі від воріт Хотинської фортеці.

У ставчанському бою хоробро бились з ворогами росіяни, українці, калмики, гру¬зини, молдовани. Перемогу російських військ поетично описав відомий російський поет Михайло Ломоносов у своїй „Оді на взяття Хотина”. Російська армія втратила у цій битві 1238 солдатів, які поховані в 4-х братських могилах. Офіцерів поховано в окремих 54-х могилах. 3 вересня 1989 року на місці поховання відкрито Меморіал: серед могил насипано курган висотою 6 м з хрестом на його вершині, поставлено нові хрести на могилах, зроблено відповідні написи.
У 1774 році в Ставчанах налічувалось 20 господарств бірників. Після 1812 року Хотинщина відійшла до Росії. Але земельні володіння в селах повіту землевласники зберегли. За переписом 1817 року Ставчанська вотчина належала сердарю Іоніці Пре-цеску і охоплювала 1130 фальчів сільгоспугідь, 1 став і 1 млин. В селі у цей рік було 102 господарства.
В другій половині ХІХ ст. 502 десятини землі у Ставчанах належало Ф. Рафало-
вичу, який придбав їх від попере¬дніх власників. Були тут і землі інших землевласників. Селянам у 1886 р. належало тільки 1005 десятин землі. Після 1868 року проводилось наділення ставчанців землею.
Ф. А. Рафалович побудував у 1861 р. цукровий завод у Ставча-нах, який у 1876 р. переобладнав у ґуральню (спиртозавод), яка працювала, в основному, на ме¬лясі. Завод виробляв 50 тисяч ві-дер спирту на рік. Про це є запис у церковній книзі. Між іншим, там же є запис про те, що під час роботи на ґуральні від сильних опіків парою в 1898 р. померла 15-річна дівчина Ніна Перебиківська. У цьому ж році від дизенте¬рії померло 26 дітей.
P9173678В 1796 р. в селі побудовано дерев’яну церкву – Свято-Михай-лівську, яка діяла до 1854 р. На зміну старій церкві в цьому році побудована була кам’яна, яка діє до цих пір. 27 жовтня 1903 р. зем¬ство відкрило у Ставчанах школу, в якій навчались 60 учнів, пере¬важно хлопчики. Це – на 1496 жи¬телів села. Така ж кількість була і в 1911 р. Тоді в селі проживало 1522 українці та 163 особи інших національностей. Ця початкова школа діяла аж до 1945 року. Після війни у Ставчанах відкрито семирічку, потім – восьмирічну школу.
Перед Першою світовою війною власник підприємств у Ставчанах Ф. Рафалович залучав до роботи кваліфікованих робітників-німців. Він виділяв їм землю під посе¬лення, які пізніше стали називати „Колонія”, „Німецькі городи”
В період Першої світової війни в селі перебували козачі частини, що, звичайно, лягло важким тягарем на плечі селян. В 1917 – 1918 рр. сільська біднота розгромила поміщицький маєток і захопила землю.
В січневі дні 1919 р. ставчанці піднялись на боротьбу проти румунських окупантів, сформували загін повстанців, який очолив Н. Л. Адажій. Ставчанці були в Атаках в ніч на 23 січня 1919 р. і громили румунських прикордонників, а потім гнали їх аж за Керстенці. Після придушення повстання в Ставчанах окупанти спалили багато будинків, розстріляли мирних жителів на долинянському полі. А. Я. Мельник був засуджений до 7 років каторж¬них робіт. Заочно судили і Н. Л. Адажія. В 1923 р. в селі було 470 господарств.
Період румунського панування був найважчим в історії краю. Заборона рідної мови,
суцільна неписьменність, заборона збиратися більше двох на вулиці, румунізація прізвищ, жорстокі по¬карання за найменшу провину, а то й без неї. За переписом 1930 р. в селі проживало 1961 чол.
28 червня 1940 р. Хотинщину було звільнено від румунських оку¬пантів. Головою сільради в селі був обраний Василь Данилович Квас-нюк, секретарем – Григорій Лазарюк. В колишньому панському маєтку в с. Ставчанах організували школу трактористів на 200 чол., в якій готували механізаторів для сільського господарства. Тепер це – Вище професійно-технічне училище, в якому готують не тільки механіза¬торів, а й інших спеціалістів.

320 ставчанців брали участь у розгромі фашизму, багато з них повернулися з фронту з урядовими нагоро¬дами. 147 чоловік загинули на полі бою. В селі спорудже¬но обеліск з іменами полеглих. В Ставчанах проживав Т. І. Кантемір, учасник Хотинського повстання, грома¬дянської і Великої Вітчизняної воєн.

1945 року в селі був організований колгосп ім. Г. І. Котовського. Артіль мала 1700 га землі, в т. ч. 1120 га орної, 60 га садів, 30 га ставків. Виробничий напрям – ріль¬ництво. Тут же, у Ставчанах, знаходився млин Хотинського харчокомбінату. В колгоспі працювала багатодітна мати-героїня О. А. Хавруняк, яка за сумлінну працю була на¬городжена двома орденами Леніна, орденом Трудового Червоного Прапора, Золотою
медаллю ВДНГ СРСР.
Після розпаду СРСР припинив свою діяльність і колгосп. Нині в селі є ТзОВ „Став-чанське”, ПП „Тера”, загальноосвітня школа І-ІІ ступенів (працюють у ній 18 учителів, навчається 123 учні), філія районної централізованої бібліотечної системи, ФАП, філія ощадного банку, філія зв’язку, клуб, кілька магазинів, кафе.