Ярівка

Ярівка – село, центр сільської ради. Розташоване село за 19 км від районного цен¬тру та за 13 км від залізничної станції Мамалига. Площа населеного пункту Ярівка -167 га. В селі є 470 дворів, 1100 чол. населення. Ярівчанам належить 1531 га землі.
Вперше назва села згадується в документі 1619 року. Стародавня назва Ярівки -Чінікауць. Перші жителі села – молдовани-резеші. В окремих документах це поселен¬ня ще називали Щитніківці (Счітнікул). Історія села така: у 1651 році власник земель, молдавський письменник Іфрім Гиждеу, заснував новий населений пункт, який назвав Гиждеу. 1949 року село перейменували на Ярівку. До 1964 року Ярівка входила до Но-воселицького району, а з 1965 – відійшла до Хотинського району.
Ярівка має кілька урочищ, назва яких: Панська, Казьонна, Голодівка, Тридцять пражин і т. д.
На південній околиці села, в урочищі „Тридцять пражин”, розташований могиль¬ник ХІУ-ХУІІ ст. На його території в 1964 році було розкопане підплиткове поховання. В могильній ямі під кам’яною плитою розміром 1,50х0,8, 80х0,2 на глибині 0,8 м зна¬йдено кістяк, орієнтований головою на захід. На території кладовища лежав великий кам’яний слов’янський ідол висотою 1,7 м. Статуя зроблена з місцевого дністрового вапняку. Вона являє собою людську постать з двома обличчями, які звернені в проти¬лежні боки.
За 4 км на південь від се- ку в урочищі Нуклеуси, ви¬явлені рештки зниклого села ХІУ-ХУІІ ст. За 2 км на південь від села, в урочищі „На до¬линах”, розташоване ранньо-слов’янське поселення черня-хівської культури (ІІ-У ст. н. е.).
В околицях села є пам’ят¬ки ранньозалізного віку (УІІ-УІ ст. н. е.).
Перепис населення, про¬ведений в 1817 році, засвідчив, що в селі Хиждев (так записано в документі) було 87 господарств. Половина вотчини належала казні. А друга половина – придворному раднику Мілу. Всього вотчина мала 800 фальчів землі.

В 1901 році в селі вже було 162 господарства. Жителі села православної віри. Перша згадка про Дмитрівську церкву відноситься до 1803 р. Це була дерев’яна будівля, недавно збудована, бо в 1817 році стіни її були міцні.
В 1852 році в Ярівці була збудована нова церква з кам’яними стінами. Гроші на будівництво вносили всі жителі села. Церква володіла 33 десятинами землі.
Перша початкова школа в селі була відкрита в кін¬ці ХІХ ст.. Це було земське училище, у 1906 р. в ньому навчалось 52 учні на 1520 жителів села. Тепер у Ярів¬ці є загальноосвітня школа І-ІІ ст., яка має гарне дво¬поверхове приміщення. Багато жителів села здобули вищу і середню спеціальну освіту і працюють в різних галузях народного господарства. В період румунського панування це поселення ділилось на Гиждеу Нижній і Гиждеу Верхній. В ньому проживали 1553 чол.
У роки Великої Вітчизняної війни чоловіки села брали участь в розгромі німецько-фашистських загарбників. Батьківщина високо відзначила їх ратний подвиг, наго¬родивши за героїзм орденами і ме¬далями. Додому з фронтових доріг не повернувся 101 житель Ярівки.
У роки голодомору 1946-47 рр. в селі за офіційними даними по¬мерло 24 особи.
У післявоєнні роки в Ярівці був створений колгосп ім. Шев-ченка, який володів 1260 га землі. Тепер – це товариство з обмеже¬ною відповідальністю, яке має ту ж назву – імені Шевченка. В селі є цегельний завод, будинок куль¬тури на 450 місць, філія районної централізованої бібліотечної сис¬теми, лікарня, дитячий садок, ма¬газин, млин, поштове відділення.

Працюють у Ярівці два малих приватних підпри¬ємства по вирощуванню свиней, та 14 приватних підприємств, які надають односельцям різні пос¬луги торгівельного і побутового характеру.
Жителі Ярівки пишаються своїм знатним зем¬ляком – полковником Петром Болбачаном (1883¬1919 рр.). Народився він в Ярівці, навчався в Киши¬нівській духовній семінарії, а 1906 року закінчив Чугуївське юнкерське училище. До 1917 року він -уже підполковник. Після проголошення в 1918 р. незалежності України П. Болбачан організував 1-й Український Республіканський полк, став його ко¬мандиром. Пізніше утворив Першу Запорізьку ди¬візію (корпус) і вів рішучу боротьбу за „самостійну демократичну Українську Республіку”. Він був зді-бним військовим організатором, талановитим воє¬начальником, командиром й полководцем Україн¬ського війська, вірним сином українського народу.
Але став жертвою інтриг і зрад серед керівників української держави і 28 червня 1919 року був розстріляний на станції Балин недалеко від Кам’янця-Подільського.